Оригінальна публікація https://zaxid.net/hto_viplekav_rosiyskogo_monstra_i_yak_yogo_znishhiti_n1537776
Автор - Василь Расевич
Путінізм не виник на порожньому місці. Він не взявся нізвідки. Якщо про самого Путіна можна сказати, що він виплодок старої гебешної утроби, то про батьківство Путіна, як одного зі світових лідерів, варто поговорити детальніше. Нам не цікаві біографічні дані батьків Владіміра Путіна. Хоча й гопницький період у підворітнях суворого радянського міста не варто викидати з палітри, описуючи портрет монстра. Ця стаття є ще однією спробою показати, як звичайний радянський гебешник, з поганою освітою та відсутністю моральних принципів, зміг вирости в потвору, яка буквально загрожує людській цивілізації. А також те, кому світ має «завдячувати» появою і розгодовуванням цього монстра. Водночас хотілося б не тільки констатувати факти, але й запропонувати протиотруту, як врятуватися в цій ситуації.
Отож. Найбільшою опорою Путіна був і є так званий глибинний народ Росії. Тезу про «глибинний народ» запустив в обіг один з архітекторів путінізму Владислав Сурков. Вона тісно корелює з ідеологією «руского міра» і ґрунтується на своєрідному месіанстві. Переконує росіян в тому, що їхня антилюдська модель та спосіб життя є унікальними й заслуговують поширення на цілий світ. Путінським ідеологам вдалося вчасно підхопити ідею «вєлічія совєтской родіни» і розширити її «вєлічієм руского отєчєства». Відтак російський народ активно підтримав гібрид старої російсько-чорносотенної та радянсько-сталінської ідеї.
А далі все пішло як по маслу. Росіяни легко куплялися на людиноненависницьку риторику, ще швидше впадали в шал «побєдобєсія». Вони захоплено сприйняли всілякі погрози цілому світу, типу «можем повторіть» або «насмішили наші іскандери». Вони охоче вірили в брехливу путінську пропаганду про те, що навколо засіли нацисти і фашисти й погодилися віддавати своїх дітей і рідних на бійню, заради вигаданої місії і дурнуватого «вєлічія». Вони повірили, що Путін залякав увесь світ, і тепер вони тим переляканим диктуватимуть умови. Що вони будуть панами ситуації від Атлантики до Камчатки.
Їх «вєлічіє», бравада і «місія» розбилися як гнила картоплина об український пліт. Вони прорахувалися, за що тепер мають загладжувати свою провину протягом поколінь. Мають бути готовими десятиліттями сплачувати репарації, на колінах просячи вибачення за злочин і завдану шкоду українцям. Росіяни мають запамʼятати, що означає колективна вина, бо вона настає за здійснення злочинів проти людяності. Злочин Путіна проти України й українців є колективним злочином росіян. Це вони своєю тотальною підтримкою Путіна та його партії одобрювали його агресивні плани. Це вони, хто активними діями, а хто німою мовчанкою, освятили брутальну агресію Росії проти України. Грубо порушили міжнародне законодавство і вторглися з війною в суверенну державу. Дали добро на вбивство цивільних дорослих і дітей. На знищення міст, сіл, комунікацій та необхідної для життя людини інфраструктури.
Саме тому світ має відтяти Росію від усіх благ цивілізації. Обірвати всі зв’язки. Замурувати росіян наодинці зі своїм режимом доти, доки вони не усвідомлять своєї злочинної суті і не стануть боротися проти своїх очільників. Зараз ізоляція Росії має бути тотальною і нещадною.
Надзвичайно важливу роль у свого роду вирощуванні кремлівського монстра відіграли російські бізнесмени. Особливо ті, які озолотилися на знищенні Путіним бізнесменів єльцинського зразка. Ті, хто відбирав у старих олігархів незалежні ЗМІ і перетворював їх на отруйні фабрики брехні і пропаганди. Хто допомагав Путіну перетворити газ і нафту на засоби війни проти демократії та для корумпування західних еліт. Саме ці олігархи були головною опорою путінізму. У підсумку виявилося, що ця категорія бізнесменів може стати найлегшою жертвою суворого західного правосуддя. Але важливо, щоб їхні арештовані капітали не залишилися мертвими рахунками, ще більше збагачуючи західні банки, а були спрямовані на відбудову постраждалої України.
Відповісти мають також ідейні архітектори путінізму. Це страшенно отруйна категорія, яка «відзначилася» на ниві плекання путінізму. До якої належать пропутінські інтелектуали, експерти і пропагандисти. Це ті, хто щоденно різними мовами і в різний спосіб вливав людям у мозок отруту російського імперства, «руского міра» та путінізму в цілому. Це вони вправно забезпечували просування Путіна в диктатори, обслуговуючи його ідеологічно та інформаційно. Надаючи цьому процесу пристойного вигляду. Саме вони мають пройти через чистилище депутінізації, як колись пройшли денацифікацію їхні гітлерівські колеги. Тому вже зараз західні ЗМІ й експертні середовища мають взяти за принцип: під жодним приводом більше не надавати їм трибуни для висловлювань. А в подальшому – готувати матеріали для міжнародного трибуналу над цими розпалювачами геноцидної війни.
Не менш відповідальними за плекання путінського монстра є західні великі промисловці і банкіри. Це вони спокусилися надприбутками від ведення бізнесу з Росією Путіна. Це вони стали головними грошодавцями для злочинного режиму, а з ним і спонсорами агресії і війни. Винуватими є також ті західні банки, які до останнього інвестували у злочинну Росію. Хоча в них була нагода припинити цю ганебну практику ще 2014 року після першої агресії Росії проти України. Вину мають відчувати й ті західні країни, які допомагали відмивати у своїх банках криваві капітали диктаторів та російських злодюг. Не перешкоджали користуватися вкраденим і з легкістю дозволяли купувати в себе маєтки й насолоджуватися життям на Лазуровому узбережжі або десь у Лондоні, Відні чи Цюріху.
Відомо, що накрадені великі статки в Росії або Україні особливого сенсу не мали. По-справжньому насолодитися розкішшю від вкраденого можна було тільки на Заході. Тому легалізація подібного «бізнесу» та згода використовувати ситий Захід як тиху заводь для злодіїв і злочинців перетворили його фінансові й політичні еліти на співучасників злочину. Які між людяністю і фінансовим наваром від ґешефтів зі злочинцями вибрали навар. Тому після війни варто буде створити спеціальну фінансову розвідку для пошуків капіталів, здобутих на бізнесі з Путіним. Щось подібного, як полювання за золотом нацистської партії та відчуженою власністю, вбитих під час Голокосту євреїв після Другої світової війни.
Варто запамʼятати, що жадні до наживи західні гіганти не тільки не зважали на санкції проти агресивної Росії, вони усіляко тиснули на свої національні уряди, стримуючи від їх запровадження, або вимагали, щоб вони принаймні залишалися на рівні косметичних. Кожна така дія дедалі більше переконувала Путіна у власній всемогутності та безкарності, щораз більше спонукала до нових агресивних дій.
Путін запустив свого роду вірус у західну систему ліберальних цінностей. Він успішно корумпував західних політиків, державних діячів, бюрократію міжнародних організацій, відомих акторів, митців та мислителів. Цей вірус породив своєрідну конкуренцію серед потенційних зрадників за те, хто перший перейде на роботу в «Газпром», «Роснефть» або ж отримає подарунок до російського громадянства в придачу. Ті ж західні лідери, які не піддалися на корупційні посули, однаково вступили на слизьку від людської крові стежку. Тому що вони навіть після анексії українського Криму і розвʼязання війни на Донбасі продовжили політику не тільки умиротворення, але й задобрювання агресора. Чим викликали в нього відчуття правильності обраного курсу. За що ці державні лідери вже зараз починають розплачуватися тим, що їхні політичні партії програють вибори. А в подальшому буде ще цікавіше, коли стане соромно згадувати прізвища тих, хто плекав упиря й вів Європу до краху.
Не варто співчувати плачам німецьких індустріальних гігантів за їхніми втратами в Росії. За марно викинутими коштами на будівництво «Північного потоку – 2». За допомогою якого Путін намагався підімʼяти під себе цілу Європу. Не варто турбуватися про психологічний стан Анґели Меркель, яка під тиском німецького фінансово-індустріального лобі постійно йшла на поступки Путіну, не забуваючи, разом з президентом Штайнмаєром, викручувати руки безборонній Україні. Навіть більше, тепер хотілося б почути думку пані Меркель про її особистий внесок у плекання кремлівського монстра. Те саме стосується й останніх французьких урядів, які наввипередки з німцями змагалися, хто займе якнайближче місце біля Путіна. З Францією взагалі проблема, оскільки вона напередодні важливих виборів не має особливої альтернативи Макрону. Бо такою не є пропутінська Марін Ле Пен або затятий путініст Ерік Земмур. І тут французи мають скласти серйозний іспит.
І нарешті про те, як саме цей цивілізований світ буде приходити до тями і звільнятися від полуди путінізму.
Хай як дивно, але багатостраждальна Україна, яку так довго ігнорували і готові були з легкістю віддати на поталу Путіну, стає творцем нових смислів. Нових цінностей і механізмів їх реалізації. Україна вже ціною власної крові і прикладами безпрецедентного героїзму експортує на Захід правду і здоровий глузд. Український приклад стає привабливим і трендовим. Багато звичайних громадян у світі побачили, якими мають бути президент, міністри, військові. Якими мають бути відносини між звичайними людьми і владою. Яким має бути народ держави перед лицем найбільшої загрози.
На Заході добре бачать, як у найскладніший момент поводяться їхні еліти. Що в більшості вони перелякані, безпорадні і взагалі пасують перед агресивними і хамськими вибриками Путіна. Вони не готові в разі небезпеки захищати свої країни і громадян. Вони готові до компромісів з диктаторами й агресорами. Вони не дотримуються партнерського слова в блоках і союзах. Україна ж демонструє західному світу нову модель. Модель зміни еліт. І зробити це можна шляхом виборів. Ці лякливі політики більше від Путіна бояться програти вибори. І на цьому можна зіграти.
Потрібно, щоб громадяни принаймні Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки і Канади почали сигналізувати своїм урядам, що вони різко незадоволені їхньою роботою. Що вони не підтримують ганебної, ялової поведінки щодо українців. Потрібно, щоб політики, які кажуть, що не захищатимуть Україну, щоб не вступити у війну, назавжди втратили мандат довіри у своїх народів. Світові зараз, як ніколи, потрібні горизонтальні звʼязки. І тут прихильники України можуть дати світові шанс. У всіх країнах треба збурювати масові рухи, які вимагатимуть у своїх урядів чітких дій на підтримку і захист України. Говорити, що інакше це буде їхня остання каденція у владі і політиці.
Замір настроїв громадян Америки засвідчує, що американці готові затягнути пояси, але щоб світ зупинив агресивну Росію. Американські громадяни сигналізують своїм політикам, що якщо вони не займуть принципової позиції щодо закриття неба над Україною, то восени на виборах у тих будуть величезні проблеми.
У цій ситуації неймовірно зростає роль горизонтальних звʼязків: людей з чесним, критичним мисленням, українських діаспор у світі, у всіх, хто розуміє, що путінізм треба задушити. Провести над ним трибунал. Організувати відбудову України і подбати про зміну власних еліт. Так переможемо.
