10 квітня мине 10 років з моменту безпрецедентної за своєю трагічністю авіакатастрофи. Літак тодішнього президента Польщі Леха Качинського розбився під час заходу на посадку на Смоленському летовищі. На облавку літака Ту-154М, який здійснював рейс з Варшави до Смоленська, окрім президента з дружиною, перебувало близько сотні осіб, високопосадовці, представники командування, громадські діячі, журналісти. Усі вони летіли на траурні урочистості, приурочені до 70-ліття розстрілу радянськими енкаведистами 4421 польського офіцера в Катині. Так Смоленська трагедія наклалася на Катинську.
Смоленська катастрофа досі оповита мороком. Розслідування щодо неї проводилися, припинялися, відновлювалися. Багато польських політиків намагалися здобути на цій трагедії політичний капітал, спекулювали різними здогадками та вимислами. Версії щодо причин аварії висловлювалися найрізноманітніші: помилка польського пілота, помилка російського диспетчера, свідоме доведення росіянами літака до катастрофи, вибух на облавку…
Головна проблема з розслідуванням полягає в тому, що Росія досі не повернула Польщі уламків літака. Попри те, що польські очільники за ці 10 років неодноразово наполегливо вимагали від Москви це зробити. Кремлівські ж політики далі клеять дурня, щоразу придумують нові відмазки, і все вказує на те, що повертати рештки літака вони не збираються. Тож логічно припустити, що росіянам є що приховувати. А така їхня позиція й надалі породжуватиме найрізноманітніші конспірологічні теорії в польському суспільстві.
А от з Катинською трагедією, здавалося б, Варшаві й Москві вдалося залагодити всі спірні питання й поставити всі крапки над «і». Велика заслуга в цьому – першого (й останнього радянського президента Михайла Горбачова) та першого російського президента Бориса Єльцина.
Моє покоління ще пам’ятає, як нахабно і вперто радянська влада заперечувала свою причетність до розстрілів майже 15 тисяч польських військовиків, котрі восени 1939 року здалися в полон червоноармійцям, сподіваючись, що ті дозволять їм згодом емігрувати до нейтральної країни. Сподівалися, як ми знаємо, дарма.
А першими, хто звинуватив енкаведистів у катинських розстрілах, були, хай як дико це звучить, представники німецьких окупаційних військ. У квітні 1943 року німецькі мас-медіа повідомили про те, що знайдено місце таємних масових страт, проведених більшовиками, де були знищені тисячі польських офіцерів. Москва досить оперативно відреагувала, Радянське інформбюро голосом Юрія Левітана назвало всі інкримінації щодо Катині «мерзенними вигадками німецько-фашистських катів». Тоді ж з’явилася радянська версія трагедії, у якій стверджувалося, що влітку 1941-го польських військовополонених, зайнятих на будівельних роботах під Смоленськом, захопили і розстріляли німці.
Німці ж, аби не виглядати голослівними, запросили міжнародних експертів, аби ті спільно з німецькими фахівцями провели ексгумацію тіл у Катині. Міжнародна комісія встановила, що поляки були вбиті таки 1940 року.
А в січні 1944-го, незабаром після звільнення Смоленська, СРСР створив свою комісію під головуванням головного хірурга Червоної армії Миколи Бурденка. У її звіті мовиться, що поляків розстріляли німці восени 1941 року. І що цікаво, опираючись на цю версію, Кремль домагався, аби катинський розстріл слугував додатковим обвинуваченням під час процесу над нацистськими злочинцями на Нюрнберзькому трибуналі. Однак суд, розглянувши всі докази, відхилив таку пропозицію Москви. Хоча це не змусило радянську владу відступити від своєї позиції в катинському питанні.
Щойно напередодні свого розпаду Радянський Союз таки визнав свою відповідальність за Катинь. 13 квітня 1990 року було опубліковано повідомлення ТАРС, у якому зазначалося про «безпосередню відповідальність за злодіяння в Катинському лісі Берії, Меркулова та їхніх посіпак». Тоді ж президент СРСР Михайло Горбачов передав своєму польському колезі Войцеху Ярузельському, коли той відвідав Москву, списки польських офіцерів, котрі перебували в таборах НКВС в 1939–1940 роках. Хоча власне «катинських» документів Горбі віддати не наважився, вони ще кілька років були засекреченими.
Лише 1992 року Борис Єльцин ухвалив рішення розсекретити всі документи, які стосувалися розстрілу польських військовополонених 1940 року. Серед них було й рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року розстріляти понад 20 тисяч польських військовополонених. Усі ці документи передали тодішньому польському президентові Лехові Валенсі. А в серпні 1993-го Борис Єльцин сам здійснив візит до Польщі. Він поклав вінок до пам'ятника жертвам Катині у Варшаві і попросив вибачення у поляків.
Здавалося б, на цьому питання мало б бути закритим. Тим паче, що вже за путінського правління, у листопаді 2010 року Державна дума Росії ухвалила заяву, в якій вбивство польських офіцерів названо «злочином сталінського режиму». Ну, що ще мало б бути незрозумілим?
Однак виявилося, що не все так однозначно в питанні визнання Москвою злочинів радянських часів. Минулого року Владімір Путін, осідлавши бойового коня пропаганди, повів свої риторичні війська на війну пам’ятей проти Польщі. Чим же поляки так не вгодили кремлівському правителеві? А до смерті образив Путіна його польський колега Анджей Дуда, не запросивши у вересні 2019 року на урочистості, присвячені початку Другої світової війни. Бо навіщо полякам на цих урочистостях керівник держави-агресора, котра (на відміну від Німеччини) вперто не бажає визнавати своєї провини за окупацію Польщі.
Відтоді Путін не оминає жодної можливості, аби під час своїх публічних виступів не кинути камінь в історичний город поляків. І вся російська пропагандистська машина вслід за своїм керманичем продовжує нагнітати напругу, провокуючи поляків на дії у відповідь. От нещодавно посольство Польщі в Москві висловило глибоке обурення з приводу опублікованої 31 березня в російському виданні «Экспресс газета» статті Віталія Кіма під промовистим заголовком «Поляків в Катинському лісі розстріляли німці». Посольство надіслало головному редактору видання Сергію Нікітіну листа з переліком фактів, які стосуються цього злочину, і тепер очікує «вибачень і спростування брехливих тез», які містяться в матеріалі.
Що ж це за видання таке? «Экспресс газета» належить Видавничому дому «Комсомольская правда». Щотижневе видання, яке виходить таким собі нічогеньким накладом – 800 тисяч примірників. Це такий собі «зливний бачок» чи радше «моська», яка гавкає за командою господарів з Кремля. Тож слід припусти, що й тези в згаданій статті були озвучені з подачі російської влади.
Цікаво, що виходу статті передував відеоблог Ніколая Старікова з аналогічною назвою. Тож слід припустити, що Кім надихнувся на свою писанину саме цим блогом. А хто ж такий той Старіков? Наш «старий знайомий», російський майстер популярного літературно-пізнавального жанру. Він, як Матросов на амбразуру дзота, кидається на будь-які історичні закиди проти Москви. Нашому виданню вже доводилося на своїх шпальтах репрезентувати його історичний бестселер «Хто змусив Гітлера нападати на Сталіна», виявляючи всі написані ним фейки та недолугості.
Які ж тези розкручує Старіков у відеоблозі, а Кім у зазначеній статті? Ну, перша й основна міститься в самому заголовку. Автори нагадують про ту комісію на чолі з Бурденком, яка нібито з'ясувала, що поляків вбили німці. А те, що СРСР за часів «перебудови» визнав свою провину, коментує так: «Михайло Горбачов свого часу, прогинаючись перед Заходом, погодився з геббельсівською версією, але в цій справі є неспростовні докази, що бійню вчинили фашисти».
А як щодо висновків міжнародної комісії 1943 року? Тут теж для автора все просто: «Після окупації Смоленщини фашистами місцеві мешканці нібито повідомили окупаційну владу про масове поховання військовослужбовців польської національності. Загарбники спочатку поставилися до цього байдуже. Але в 1943 році, коли Червона армія вже переламала хід війни і стала наступати, німцям раптом знадобилася ця історія. Вони хотіли посилити антирадянську пропаганду. Геббельс повідомив по радіо, що в лісі знайшли більш як 10 тисяч тіл убитих “червоними жидами” в 1940 році поляків».
Далі у статті стверджується, що нібито є документи, які доводять, що на початку червня 1941 року «катинські» поляки були ще живими й працювали на будівництві аеродрому, що в їхніх кишенях під час ексгумації знайшли монети 1941 року тощо. А вже вершиною брехні є теза, що нібито Нюрнберзький трибунал взяв катинський розстріл до кейсу звинувачень проти німецьких нацистів.
А як же тоді з документами, які Горбачов передав Ярузельському, а Єльцин – Валенсі? Пояснити це для російських пропагандистів, що два пальці об асфальт. Горбачов – агент Заходу, завдання якого було розвалити СРСР. Аби дискредитувати славну пам’ять про нього, він і почав передавати полякам якісь невідомі документи щодо Катині. Потім його справу продовжив Єльцин. А насправді, стверджується в статті, усі ті документи були сфальшованими. І це, як переконує автор, нібито довів Європейський суд з прав людини в Страсбурзі 2012 року. Навіть не знаю: плакати з цього чи сміятися. Бо насправді того року ЄСПЛ за позовом родичів жертв Катинської трагедії визнав провину сталінського режиму.
А найбільше обурює автора те, що поляки, за його словами, використовують цю тему для продовження політики русофобії у своїй країні. Навіть примудряються отримувати за це гроші зі США. «Вони постійно звинувачують Росію і все більше роздмухують масштаби трагедії. Доходить вже до того, що польські політики висувають Москві вимоги матеріальної компенсації за цей “розстріл” і визнання його геноцидом польського народу», – бідкається Кім. До речі, чому б і ні. Адже Німеччина виплатила Польщі доволі щедрі репарації після війни, то варто вимагати цього й від спадкоємців радянських енкаведистів за 1939–1941 роки.
А що з того нам, українцям? Можна впевнено стверджувати: ця російсько-польська війна пам’ятей може стати корисною для нас. Адже вона відводить вектор напруги від українсько-польської конфронтації в царині історії. Тим більше, що зміна керівництва в Українському інституті національної пам’яті допомогла зблизити позиції наших країн у пошуках історичної істини на спільних її ділянках.
P.S. Цьогоріч до Катині на урочистості, присвячені черговому ювілею розстрілу польських офіцерів, знову планувала прибути урядова делегація з Варшави. Але візит довелося скасувати – коронавірус.
Автор - Любко Петренко.
Оригінальна публікація тут
