Інформаційна робота і пропаганда– дуже цікава тема для дискусій. І я не кажу лише про Третій Райх чи сталінський СРСР: цікавими є і ближчі до нас часи. От, наприклад: як так сталося, що провальний для комуністичної в'єтнамської армії Тетський наступ 1968 року призвів до активізації антивоєнного руху в США і – як наслідку – перемоги комуністів? Яку роль у цьому відіграли журналісти? Чи правильно вони висвітлювали ситуацію, чи позитивним був результат їх роботи для США зокрема і для світу загалом? Наголошу, що в цій статті я не буду проводити межу між інформаційною роботою і пропагандою, це тема для окремої розмови.
Відозва ліцензії телеканалу "Дождь" у Латвії – це вже епізод найбільш сучасного етапу історії. Якщо переказувати ситуацію коротко: опозиційний (точніше - незалежний, але це практично те саме) російський телеканал здобув ліцензію на мовлення у Латвії. В одному зі своїх випусків ведучий розповідав про проблеми російських мобілізованих і закликав глядачів надсилати інформацію про усі проблеми з навчанням та екіпіровкою солдатів, додавши, що "ми сподіваємося, що багатьом військовослужбовцям, в тому числі, ми змогли допомогти, наприклад, з оснащенням і просто з елементарними зручностями на фронті". Це спричинило скандал, латвійська влада пригадала каналу усі його колишні гріхи, як от відсутність латвійськомовної звукової стежки та вираз "наша армія" щодо армії РФ. Ліцензію каналу було скасовано. Тисячі українців у соціальних мережах святкували перемогу.
Я прекрасно розумію їх позицію, і вона виглядає так.
"Хороших росіян не існує. Хорошої російської культури не існує. Хорошої російської журналістики також не існує. Якщо цілий російський телеканал переїздить в Латвію – то це означає, що його завданням є втертися в довіру до європейців і будувати Російську Імперію трохи іншими методами. Брудний Ванька в Бучі ґвалтує і грабує, а респектабельний Иван в Ризі казатиме з екрану "не все так однозначно, Ванька ж теж жертва, давайте його пожаліємо". Ось тому наша мета – щоб кожен європеєць побачивши росіянина гнав його під зад коліном в його рідну Росію. Потім цю Росію оточити височезним парканом, поставити по периметру Хаймарси і відстрілювати орків, які лізтимуть через паркан. Так переможемо!"
Якщо ви вважаєте цю позицію реалістичною – то далі можете не читати, вам не сподобається.
На мою скромну думку, позиція журналістів каналу (ніде не висловлена, але ж) приблизно така.
"Ми хочемо зупинити безглузду війну, розв'язану Путіним. Ця війна не лише вбиває тисячі українців, на ній гинуть і тисячі російських солдатів. Ми мусимо донести до російського суспільства всю дикість війни, пояснити, що це не "священна війна за велич Росії", а просто забаганка Путіна, який абсолютно не цінує життя росіян, яких кидає на фронт без підготовки, з поганим озброєнням і оснащенням. Коли ми починали мовлення з Латвії – ми думали, що всім навкруги зрозуміло: ми – російський канал, наше завдання – доносити правду до росіян, а латвійська ліцензія – просто формальність. Нашим завданням ніколи не було інформувати громадян Латвії, ані російськомовних, ані латвійськомовних. Тому ми казали "наша армія" про армію РФ і не наймали фахівців з перекладу та дубляжу латвійською мовою".
В чому тут відмінність з пропагандою минулих епох? Ну от якби з Лондона в році так 1940 мовила на Німеччину німецькомовна антинацистська радіостанція. Чи могла б там виникнути проблема з тим, що німецьку армію назвали "нашою"? Або з тим, що нема озвучки англійською мовою? Або з тим, що ведучий просить надсилати інформацію про проблеми німецької армії під соусом того, що "ми допомагаємо нашим солдатам"? Звісно ж, ні. Керівництво держави могло ненавидіти німців, але це б ніяк не перетиналося з роботою радіостанції, яка вносила сумніви у свідомість населення ворожої держави. Почитайте хоча б листівки, які в ті часи кидали на ворожі окопи: ніхто не писав щось типу "ви, орки погані, не маєте права на життя, ми вас повбиваємо, а тоді розділимо вашу країну між собою!" Навпаки, солдатів жаліли, їм казали, що їх офіцери зовсім їх не цінують, навіщо ж воювати за цих зрадників, краще в полон.
В наш час – час масової доступності інформації – у багатьох людей складається враження, що пропаганда взагалі не працює. Що кожен може в два кліки легко знайти правду, а якщо людина вірить пропаганді – то насправді це просто пропаганда підкріплює переконання цієї людини. Але ні, це не так. Телеканал "Дождь" працював з аудиторією величезної країни, його завданням було доносити інформацію не лише до умовних "лібералів", а і до якомога ширших народних мас. Саме тому заклик "давайте нам інформацію про проблеми солдатів, ми допоможемо їх розв'язати" був цілком правильний – якщо ти справді хочеш одержати інформацію.
Чого не врахував "Дождь" – так це українців. Річ у тім, що як би не відхрещувалися національно-свідомі українці від російської мови – будь-який російськомовний інформаційний продукт вони сприймають як спрямований на себе. Навіть так: уся творчість "ліберальних" росіян – це з їх точки зору такий собі кастинґ, де в журі сидять саме вони. "Ну ж-бо, давайте, спробуйте нас переконати, що ви не одні з цих дикунів, що ви типу нормальні, типу на нашому боці". Крок вліво-крок вправо і – "Ага! Ми ж попереджали! Це приховані імперіалісти!" В даній ситуації слід врахувати і латвійських політиків. Вони теж "грають" на свого виборця, а зовсім не на якісь-там довготермінові стратеґії російських журналістів.
Проблема також в тому, що у путінської пропаганди таких клопотів нема. Треба буде посадити в Курську українськомовну редакцію, яка з ранку до ночі "віщатиме" на тему "ЗСУ вже завтра можуть повернути наш український Крим, але клятий зрадник Зеля не дає" – посадять, ще й грошей дадуть неміряно. І ніхто не задаватиме питань на тему "а чого це на гроші з бюджету РФ хтось розповідає, що Крим український?"
Тому у ставленні до "Дождя", як й інших російських ЗМІ у вигнанні, слід просто усвідомити: їх завданням не є і не має бути "сподобатися" українському глядачу. Їх завданням не є і не має бути вписатися у вимоги законодавства до ЗМІ Латвійської Республіки. Їх завдання – якомога успішніше "розхитувати човен" російського суспільства, сіяти недовіру до влади Росії загалом і до Путіна зокрема. Якщо заради цього треба показати на екрані мапу, де Крим позначено як реґіон Росії – хай покажуть, бо це спрямовано не на нас, а на населення держави, в якій і так Крим заборонено вважати неросійським. Тим більш дивно звинувачувати канал в тому, що вони жаліють голодних-холодних окупантів – хай жаліють, хай жаліють з усієї сили, хай плачуть над долею Ваньки хоч весь час в прямому ефірі – чим більше проблем це створить для мобілізаційного потенціалу ворога, тим краще. Це війна. От переможемо – тоді влаштуємо кастинґ. Якщо буде час і натхнення.
