Оригінальна публікація https://zaxid.net/ilyuziya_nato_n1539302
Автор - Станіслав Безушко
Три статті Конституції України закріплюють «реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору» й визначають відповідальних за різні напрями роботи для його реалізації. Тому допоки ці три статті не замінено та не запропоновано нових формувань, говорити, що українська влада відмовилась від цього курсу, немає сенсу. А всі такі звинувачення – не більше ніж політична боротьба. До того ж, щоб внести зміни, треба закінчення воєнного стану та 300 голосів народних депутатів, а їх наразі немає.
Кожна велика війна закінчувалась встановленням нової системи безпеки та гарантій у світовій політиці. ООН, НАТО та навіть частково ЄС (Брюссельський договір 1948 року) були створені після Другої світової війни. Тож чому ми не можемо запропонувати новий порядок денний для Європи і світу? Можемо, бо ми зараз б’ємося щонайменше за безпеку Європи.
Станом на 23 лютого 2022 року Північноатлантичний альянс точно був найкращим захистом від потенційної агресії, тому що на жодну з країн НАТО ніхто ще не нападав. Хоча хто і для чого мав би нападати, наприклад, на Люксембург, сказати важко.
Те, що НАТО не зобов’язане нам допомагати й захищати – це також факт. Тому кричати, що нас зрадили, не варто, бо вони нам нічого не обіцяли. Проте коли ми розглядаємо їхню поведінку поруч з ЄС та ООН, то виникають запитання.
Попри те, що Росія робила з ООН, що хотіла (а окрім того, є незаконним членом організації), Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, яка вимагає від РФ негайно вивести війська з України, а Міжнародний суд ООН вже ухвалив перші рішення на нашу користь.
Європейський Союз, який постійно хитається через свою внутрішню політичну боротьбу, зумів зробити в бік України більше кроків за три останні тижні, ніж до того з 1991 року. Також Україна стала членом «енергетичного Євросоюзу», попри опір окремих країн.
Саме тому є дуже багато питань до НАТО як організації. Бо з боку Альянсу не було жодної заяви чи дій, які б наблизили нас до членства в ньому. Хоча три тижні війни показали, що наша армія нічим не гірша за ті, які вже є в НАТО, а то й краща за більшість, зокрема що стосується управління.
Теза, що окремі країни НАТО допомагають Україні, дуже спірна. Бо ми в Конституції прописали вступ до НАТО, а не Нідерландів чи Німеччини. Коли Росія аргументує напад вступом України до НАТО, то Альянс має показати наші перспективи, а не ховатись за заявами про можливу третю світову війну. Вона вже триває, і те, що Альянс не визнає її публічно, ситуацію не міняє.
Ми очікували насамперед на політичні заяви НАТО як організації, за прикладом ЄС, але їх немає. Тому і з’являється розчарування й нерозуміння. Вважати, що заяв немає, бо це може розлютити Росію, – смішно. Рашисти нападають з причинами й без, не буде НАТО, буде енергетичний союз чи будь-які інші перспективи, що віддаляють нас від них.
Судячи із заяв офіційних осіб та різних радників, українська влада шукає альтернативні способи забезпечити безпеку й водночас спонукає НАТО до конкретних кроків як організацію, а не тільки окремі країни-члени.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в одному зі своїх останніх інтерв’ю наголосив, що такого результату з міжнародними санкціями проти Росії вдалось досягнути завдяки не дипломатичним крокам, а несистемним і нетрадиційним діям. Саме так Україна почала працювати і щодо безпекового союзу/союзів.
Спершу постійно наголошували на тому, які круті ЄС і яке слабке НАТО. Хоча всі раніше вважали навпаки. Ми не дочекались реакції, крім стурбованості через те, що вже й так відбувається. Бо якщо для НАТО потенційний голод 100 млн людей, падіння світової економіки та гуманітарна криза в десятку країн – це не частина третьої світової, то його очільники в полоні російської пропаганди про «ядерний попіл».
Україна, судячи з її кроків, вибрала і в питанні своєї безпеки нетипову тактику. Наші дипломати намагаються інтегрувати маркетинговий хід до питання безпеки. Приклад: зараз ефективніше найняти 10 блогерів зі 100 тисячами підписників, ніж одного інфлюенсера з мільйоном читачів. Так буде більший контакт з аудиторією, більше охоплення, більше продажів.
Так само намагається діяти й Україна: укласти більше союзів, які за потреби зможуть допомогти нам і військами, і ресурсами. Фактично зараз маємо потенціал для чотирьох договорів, а саме з Великою Британією, Польщею, Туреччиною та країнами Балтії.
Потенційний новий військовий союз U24 – також реальність, але до неї ще не готові теперішні члени НАТО. Ми можемо підписати з найсильнішими країнами Альянсу безпекові договори і в такий спосіб отримати підтримку без самої організації. Ці договори не обов’язково мають передбачати участь військових інших країн у бойових діях / прямий контакт з ворогом. Це може бути закриття Чорного моря Туреччиною, участь спеціалістів в управлінні безпілотними апаратами, надання ППО та ПРО чи літаків.
До речі, у ТОП-30 армій світу тільки 10 представляють НАТО. А Франція, яка на 7-му місці рейтингу, судячи із заяв депутатів свого парламенту, має на своїх складах боєзапасів тільки на 4 дні інтенсивного конфлікту.
Дивлячись, як провалюється друга армія світу, як третя армія світу побоялась напасти на Тайвань, а сьома армія світу не має боєзапасів, то систему безпеки після війни точно треба міняти. Після війни виклики стоятимуть не тільки перед Україною, а й світовою системою безпеки та економіки. Європейський Союз змушений буде проводити дуже швидкі реформи, а НАТО – міняти свою роботу й акценти, бо в разі відсутності реакції вони довго не проживуть як організація.
Тому Україна зараз має ініціативу і може своїм прикладом довести, як треба битись і що треба міняти. Нам важливо виграти цей етап війни й подбати про свою безпеку, але не через ілюзії та зважання на думки окремих політиків, експертів чи окремих країн. Нам треба буде зробити так, щоб у майбутньому в перші ж години агресії ми отримали допомогу, а не обіцянки, списані ракети та перекладання відповідальності один на одного.
Коли ми закріплювали наміри про НАТО в Конституції, то в Альянсі нас мало хто чув. Ми були лише об’єктом їхньої політики. А зараз ми – суб’єкт, ми можемо диктувати умови. Нам треба орієнтуватись на нову ситуацію, що склалася, менеджувати її, а не просто стати вагоном паровоза з назвою НАТО. Наше уявлення має змінитись: від прагнення вступу в якесь об’єднання заради безпеки до орієнтації на реальну систему безпеки, яка дасть результат.
