Історія не повторюється. Повторюватися можуть механізми, схеми та ситуативні союзи. Для європейської історії характерною ознакою є, перш за все з огляду на географічне розташування, історичну традицію та форми правління, формування великих антагоністичних блоків. Що особливо проявилося під час Першої та Другої світових воєн. Якщо під час Першої світової війни країни Антанти протистояли Четвертному союзу, осердям якого була Німеччина, то під час Другої світової – країни Антигітлерівської коаліції боролися з країнами Осі: Берлін-Рим-Токіо. Але спільним для обох воєн виявилося те, що їхні результати найбільше залежали від позиції колишніх європейських колоній – США.
Якщо придивитися уважно, то якби не принципове втручання союзу англо-саксонських країн, «війна в Європі» могла обернутися катастрофою для цілого континенту. Тобто якби не відкриття колишніми заморськими колоніями разом Великою Британією так званого Другого фронту в червні 1944 року в Нормандії, то бундючна стара метрополія (Європа) убила б і знекровила сама себе. Тільки завдяки втручанню США у «європейську війну» стало можливим завершення її поразкою нацистської Німеччини в травні 1945 року. А кількома місяцями пізніше і Другої світової війни.
Після завершення Другої світової війни, під проводом США, було сформовано нову конструкцію міжнародної безпеки. Утвердилася біполярна система, межа якої знову пройшла через європейський континент, розділивши його на комуністичний блок та вільні країни західної демократії. При чому ці вільні країни довший час залишалися під наглядом пильного американського ока. Американці не тільки залишили в Європі свої потужні військові бази, але й підставили плече у вигляді «Плану Маршалла». Який допоміг європейській економіці досить швидко відбудуватися.
А далі були НАТО і ЄС. Якщо НАТО стало спільною захисною парасолькою для Європи, то поява Євросоюзу дала старт для відновлення свого роду конкуренції між Європою та США. При чому в багатьох європейських країнах не тільки збереглися, але й розвинулися антиамериканські настрої. За браком часу зазначу, що обʼєднана Європа зайняла хитру і дуже вигідну позицію. Посилаючись на стигми свого мілітарного минулого, вона дозволяла собі особливо не тратитися на створення власного військово-промислового потенціалу, переклавши всю відповідальність на Сполучені Штати Америки.
У звʼязку з розвалом Радянського Союзу та цілого комуністичного блоку, ростом економічного потенціалу Європейського Союзу, американці почали сигналізувати європейцям, що більше не збираються в збиток собі запевнювати безпеку на Європейському континенті. Найбільшого напруження ситуація досягла тоді, коли окреслилася новітня «вісь зла»: Москва-Тегеран-Пекін. Протидіяти цій «осі» можна було тільки солідарними діями. А не так, як це склалося на момент вторгнення Росії в Україну в 2014 році. Коли Америка почала запроваджувати економічні санкції проти Росії, а країни ЄС продовжували наживатися на торгівлі з росіянами.
Засліплені надприбутками від торгівлі з Росією, особливо ціною на газ та нафту, європейці не хотіли помічати, що Путін давно перетворив енергоносії на зброю. Канцлерка Німеччини Ангела Меркель до останнього вважала будівництво газогону «Північний потік 2» чисто економічною справою. А сама Федеративна Республіка, замість того, щоб навпаки зістрибнути з газової «голки», не припиняла опиратися американському тискові.
Правда цей тиск припав в основному на час президентства ексцентричного Дональда Трампа. Спостерігаючи за ним, часто виникало враження, що американців втомив нудний і безрезультатний дипломатичний протокол і вони обрали собі самозакоханого слона, який своїми заявами відкрито трощив європейську словесну «порцеляну». Вимоги Трампа збільшити видатки на оборону, не торгувати зі своїм потенційним ворогом, як і погрози, що Америка залишить напризволяще Європу і зосередиться на своїх проблемах, не були почутими.
Правда, треба зробити поправку, що Трамп нахабно змушував європейців купляти газ в Америки і демонстрував зі свого боку ледве не любов до Путіна. Така поведінка тільки посилювала антиамериканські настрої в Європі, а в самій Америці ізоляціоністські переконання. Особливо серед виборців Трампа. Ситуація загрожувала новою великою війною в Європі, при повній апатії Америки. Мовляв, ми вас попереджали, а ми вас не слухали. Тепер самі давайте раду.
Здавалося б саме час другий раз «провчити» бундючну Європу. Але тут виникає багато «але». «Вісь зла», де за замовчуванням центральне місце займає автократичний, комуністичний Китай, могла встигнути зайняти ключові позиції у світі. І зокрема через Росію в Європі. Трамп, який бачив зло і загрозу в Китаї не через його авторитарний лад, був, здається, готовий на свого роду «бартер». Де розмінним товаром з Росією та Китаєм мали стати цілі держави та права і свободи людей.
На щастя для Європи і світу, період самоізоляції Америки довго не тривав і закінчився перемогою на президентських виборах Джо Байдена. Попри те, що Дональд Трамп встиг істотно попсувати відносини з Європою, а Джо Байден змушений був їх виправляти, він не відмовився від принципових питань свого попередника до Європи. А коли Росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, то і в ЄС не залишилося особливих контраргументів.
Щоб не здалося, що все в нашому світі вирішують тільки гіганти, треба відзначити неймовірно важливу боротьбу України. Яка рятуючи себе, врятувала Європу. Хоча цей факт справив неймовірне враження на європейців, викликав велетенський прояв солідарності серед громадян, багато хто з державних та політичних еліт країн ЄС не хотів тратити надприбутки від торгівлі з Росією і плекав надію, що або Україна впаде, або Росія відкотить все назад на попередні позиції. Вони пробували домовлятися з Путіним, навіть саботували рішення про спільні з європейцями санкції.
З огляду на такі «хитрощі» Америка стала вимагати солідарної політики щодо агресора. Цього разу, погрожуючи санкціями навіть щодо європейських фірм та банків. Проте в середовищі Республіканської партії зʼявилися охочі «поживитися» напередодні парламентських виборів критикою демократа Байдена. Ця критика стосувалася не тільки гігантських витрат на збройну допомогу Україні, але й розбазарювання американських коштів на «європейську війну». Мовляв, чому американці мають оплачувати оборону Європи від Росії, якщо цього не роблять самі країни ЄС. Навіть гірше, продовжують торгувати і торгуватися з Путіним.
Треба відзначити, що така критика отримала свої позитивні наслідки. Тепер не тільки Польща, Словаччина та країни Балтії заговорили про те, що поразка України буде автоматично означати перетворення цієї на велику європейську війну. При чому, що сама Європа не дуже має чим і ким боронитися. Саме в цей момент в європейські політиці наступив переломний момент. Буквально всі країни ЄС (за винятком Угорщини) виступили за надання Україні озброєнь у необмеженій кількості. Бундесканцлер Олаф Шольц здійснив низку вояжів світом, серед яких були Індія та Китай, щоб застерегти ці країни перед тим, аби вони не розбивали санкції і не думали таємно постачати Росії зброю. Що це буде загрожувати величезними втратами європейській економіці.
Буквальна вся обʼєднана Європа, знову ж таки за винятком Будапешта, заходилася збирати важку і високоточну зброю для України. ЄС нарешті зрозумів, що йде кривава війна в Європі. І від її результату залежить, чи не пошириться вона на весь благополучний і ситий континент. Здається, Європа опритомніла. І вже непотрібно американських стусанів, щоб ЄС зібрався й буквально за кілька днів знайшов 2 мільярди євро на снаряди для української артилерії. Щоб німецький концерн Rheinmetall розпочав дії з будівництва спільних з Україною військових заводів. Щоб буквально кожен європейський лідер зробив заяву, що ми будемо так довго і так сильно підтримувати Україну, поки вона буде цього потребувати.
Фактично тепер країни Європи, разом з Америкою, виступили спільним фронтом проти російського агресора. Ще важливішим є те, що такі країни, як Німеччина, готові пожертвувати своїми економічними показниками, щоб зупинити збройну підтримку Росії Китаєм. Тільки солідарні дії Америки та Європи можуть забезпечити справедливу перемогу України і не допустити вибуху нової великої війни, яка охопить весь Європейський континент. І щоб «другий фронт» цього разу не знадобився.
