Минулий тиждень «подарував» нам черговий українсько-польський скандал, якого могло б не бути. Або якого не можна було уникнути – тут уже залежить від конкретної точки зору кожного.
Щоб уникнути звинувачень у маніпуляції, візьмімо для початку уривок новини з «Європейської правди», який викликав обурення в Польщі. Йдеться про те, що нашого міністра закордонних справ Дмитра Кулебу запитали в Ольштині (Польща), коли Україна зніме заборону на ексгумацію загиблих під час подій на Волині 1943-45 років. Кулеба у відповідь запитав, чи знає та, що питає за ексгумацію, про операцію "Вісла" 1947 року? Акцію з примусового переселення українців в інші регіони Польщі, частина з яких так опинилися, зокрема, в Ольштині, та сказав про території, які охоплювала операція, як про українські землі.
"Ми можемо піти глибоко в історію та почати пригадувати усе погане, що поляки зробили українцям, а українці – полякам. Давайте залишимо ці питання історикам", – сказав Кулеба. Далі він продовжив, що вони з міністром Сікорським обговорювали питання ексгумацій та що Україна не проти надати дозвіл, але має свої зустрічні прохання до польської влади щодо вшанування пам’яті українців. І вже тоді теж зробить зустрічний крок.
Польська преса та політики в боргу не залишилися. Вислови Кулеби названо скандальними. Адже він, відповідаючи на питання про Волинь, не тільки згадав акцію «Вісла», а й назвав частини Люблінщини, Підкарпаття і Малопольщі «українськими територіями». Настільки «вдало та доречно», що українське МЗС мусіло заявляти, що Україна не висуває до Польщі територіальних претензій.
Далі віце-прем’єр Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що без ексгумації і вшанування польських жертв українських націоналістів на Волині не може бути мови про членство України в ЄС. Його слова фактично підтримав польський прем’єр-міністр Дональд Туск, сказавши, що Україна не зможе вступити до ЄС без згоди Польщі, і що він однозначно негативно оцінює вислови міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби.
Відмінною є хіба позиція маршалка (спікера) польського Сейму Шимона Головні, який заявив, що розбіжності щодо історії будуть, але їх треба буде вирішувати після вступу України в ЄС – «в безпечній екосистемі Євросоюзу».
З позитиву для нас можна відзначити, що польські політики розуміють і навіть артикулюють те, що історичні питання є інструментом для маргінальних політиків, які виявляють проросійські тенденції. І за це спасибі.
Так, найкраще було б просто всі історичні питання поставити на паузу. Але не виходить. Все-таки, демократії мають свої вади. Значить, якщо відкласти не вдається, потрібно якось вирішувати. Тим більше, що зараз принаймні є якась рамка, в якій точаться дискусії. І ця рамка побудована навколо питання ексгумації.
Рамка, важливо зауважити, задана польською стороною, і задана грамотно. Тому з польського боку все виглядає краще. Вибрана тема – вшанування загиблих і їхнє цивілізоване поховання, не передбачає заперечень на «простому людському рівні». І просувається методично та без відволікання на другорядні речі. Нам би так…
Українська позиція явно слабша – ми не проти поступити по-людськи, «але…» і «якщо…». Сторонній спостерігач бачить, чого хочуть поляки: поховати своїх жертв. А чого хочуть українці? Повернення земель? Відмінити акцію «Вісла»? Поставити пам’ятники українським жертвам в Польщі? Нема ясності…
Тим часом, якщо «відійти на безпечну відстань» і подивитися тверезим і відстороненим поглядом, ситуація не є безнадійною. Це не економічні суперечки, в яких хтось мусить програти, а хтось здобути. Що могло бути простішим в якості жесту доброї волі, аніж дозвіл на ексгумації? Тим більше, якщо такі роботи проводити разом, в час, коли літають «шахеди».
Якщо ж забороняти ексгумацію і дослідження (навіть не встановлення пам’ятників та меморіалів, а саме дослідження, ексгумацію і поховання) – то ми постаємо в дуже негативному світлі. І не лише в загальнолюдському вимірі. Наступними будуть заяви, що Україні є що приховувати, якщо діє заборона на дослідження. Як і в тому, що це позиція держави, а отже і її відповідальність.
Але як це зробити тепер, коли міністр закордонних справ проти? Жертвувати міністром? Чи «закусувати вудила» і гнути далі свою лінію?
Іронія долі полягає в тому, що поки українські «професійні патріоти» нарікають на те, що президент не орієнтується в історії, ті ж таки «патріоти» змогли нав’язати йому і всій державній українській машині, що ексгумація «не на часі». Користуючись тим, що він таки не орієнтується в історії. А далі, завдяки своєму характеру, цей президент буде захищати те, що колись підтримав, тобто втілювати політику тих таки «професійних патріотів». Чиїм політичним капіталом довгі роки був «захист українських інтересів» від вигаданих ними ж польських загроз. А потім, коли ми дійсно зайдемо в глухий кут, нам скажуть, що президент, який не знає історії, особисто і завів нас туди.
Найгірше, що може статися – це те, якщо поляки теж перейдуть до політики "поки ви не зробите те то й те", ми не будемо вам допомагати у війні з Росією. Політики в Польщі, ясна річ, навіть зараз, тобто наперед, це заперечують. Але ми розуміємо, що існують різні непублічні важелі впливу. Чи готові ми пережити затримки в отриманні західної допомоги, але не допустити ексгумацій? При тому, що недопущення ексгумації і перепоховання є справою глибоко неморальною.
За українців в Польщі взагалі можна відтепер не хвилюватися. Скоро питання від польських чиновників «Як ви ставитеся до Волинської різанини?» стане таким самим популярним, як і "Чий Крим?"
Дивовижний дипломатичний «успіх». Невже так важко зрозуміти, що стиль розмови «я начальник – ти дурак» не працює поза межами твого корпоративного середовища. Що не можна тулити відмазки і продовжувати «робити своє»… Ну пора ж дорослішати, від вас же залежить доля країни і народу.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
