Економічні трансформації в історії людства завжди супроводжувалася "Великою ідеєю". Голландські протестанти воювали проти Габсбургів не для того, щоб стати успішною торговою імперією, а за право сповідувати християнство на свій розсуд. Французи після Великої революції несли в Європу не тільки новий економічний лад, але й ідеї свободи, рівності, братерства. Навіть більшовики і нацисти проводили свої нелюдські експерименти під маркою «покращення суспільного устрою». Ніде не йшлося про збільшення надоїв на кілька процентів – завжди говорили про щось глобальне і принципове. А от «покращення життя пересічного громадянина» - це ознака якщо не занепаду, то принаймні застою.
Однозначно відповісти на питання, що первинне: економіка чи ідеологія – неможливо. Зрештою, що є визначальним, висловлюючись марксистською термінологією - «базис» чи «надбудова» - не так вже й важливо. Суть в тому, що ці речі завжди ідуть в комплексі.
Тому всі розмірковування на тему «якою повинна бути Україна після війни» так чи інакше прийдуть і до питання «якою є наша Велика ідея». А зважаючи на жалюгідний стан української економіки та відсутність внутрішніх ресурсів для глобальної трансформації – «якою є Велика українська ідея для Заходу». Чим в уяві цивілізованого світу має стати Україна, щоб сюди прийшли потрібні економічні та організаційні ресурси.
І цю «Велику ідею» бажано сформулювати нам самим, щоб потім не нарікати на те, що нас «неправильно зрозуміли». Українці мають бути авторами української ідеї, перш за все для Заходу, а бажано для різних представників цивілізованого світу. Нещодавня історія вже показала, що не можна говорити однаково зі шведами та бразильцями – в них різні досвіди, різне розуміння одних і тих самих понять. Навіть для поляків і німців, які є сусідами, членами ЄС і так далі, важливо доносити свою позицію в різний спосіб.
На перший погляд може здатися, що легенди – це щось, що виникає саме собою і формується поколіннями. Як грецькі міфи чи скандинавські саги. Але маємо приклад світу Толкіна, є Гаррі Поттер, які «тягнуть» на серйозні легендаріуми. Є американські кіно-всесвіти на будь який смак. І що характерно, за популярністю і впливом ці новинки давно обійшли класичні міфи. А виконують ті ж функції. Сили оборони України і українське суспільство за останні півтора роки дали стільки матеріалу, що вистачить не на одну сагу. Головне – подати його як універсалію, не зводячи до банальних територіальних розбірок двох народів десь на сході Європи. Щось біблійне, про добро і зло, Давида і Голіафа, про камінь, який відкинули робітники і який став наріжним… Функціонуючи паралельно з існуючими історичними міфами, з часом ця Велика історія, в основі якої буде велика війна за свободу, може стати головною.
Але цю легенду ще слід буде якось адаптувати до суспільних реалій. Де суддя їздить п’яними за кермом і збиває на смерть військового на блокпості. Де олігархи «косять» під інвесторів, де дружини чиновників виявляються успішними бізнес-леді і так далі, і тому подібне. Тут розповідати нічого, всі і так в курсі.
Так вже склалося, що принаймні від часів Кучми, якщо не раніше, наявність компромату була обов’язковою умовою для серйозного просування кар’єрною драбиною. Людей, на яких були зібрані товстенькі папочки з компроматом, не боялися допускати до управління процесами. Адже вони, теоретично, зі страху бути викритими і не зрадять, і будуть слухняними, і з ними завжди можна буде домовитися. Є й очевидні мінуси в такій системі, які обов’язково мали проявити себе з плином часу. Проявили, і сьогодні система прогнила настільки, що в ній відсутні елементарні механізми самозбереження. Судді, прокурори, поліцейські, різноманітні детективи, чиновники, податківці, митники, лікарі, викладачі, науковці і так далі готові терпіти тих, хто тягне їх всіх на дно. І абсолютно не готові вигнати зі свого кола навіть тих, через кого всі вони несуть неспівставні репутаційні втрати.
Як не дивно, вони самі ж і підказали вихід з цієї ситуації - коли поряд з державними інституціями почали створювати приватні. Коли чиновник від МОЗу є власником приватної клініки, він таким чином розвиває ринок. Косо, криво, монопольно, але розвиває. Митники «співпрацюють» з митними брокерами, податківці надають консалтингові послуги, комунальники освоюють сферу оренди комунальної техніки. Завдяки тому, що родичі і члени сімей посадовців дивовижним чином відкривають в собі таланти підприємців саме в тій галузі, в якій працює посадовець, в Україні існує специфічний ринок. Таке собі «паралельне державотворення».
Залишилося відсікти те державне та комунальне, яке вже «відсохло», і тоді чиновники не зможуть заганяти людей в свої ж комерційні структури, як мисливці дичину. А на цей ринок впустити західних інвесторів. Ми ж боремося за свободу, правда? Аналогічно слід діяти і в гуманітарній сфері. Відсікти все те, що лише імітує бурхливу діяльність, і створити умови для конкуренції в глобальному Західному світі. Хочете дискутувати з Тімоті Снайдером? Неправильно він розповідає українську історію? Вперед, ютюб все витримає.
І тоді, можливо, виникнуть умови, коли не потрібно буде практикувати оруелівське двоємисліє кожен Божий день. Коли наші переконання не суперечитимуть здоровому економічному глузду («не підмажеш – не поїдеш»), а економічне життя не буде антитезою до декларованих гасел. Бо інакше який в усьому цьому сенс?
