За тривалістю гаряча фаза війни Росії проти України скоро зрівняється із Німецько-радянською 1941-1945 рр. Те, що Росія уявляла собі захопити Київ за три дні, а на решту України потратити десь понад місяць, українці своєю героїчною обороною зірвали ще на початковій стадії. А потім був успішний український контрнаступ, звільнення Київщини, Харківщини і навіть повернення Херсона. Проте далі виникли труднощі. Це сталося не тільки через обмеженість ресурсу, хоча Україна була повністю залежною від західної допомоги. Це сталося також тому, що Захід не поспішав з воєнною допомогою через те, що не бажав нищівної поразки Росії. Але й капітуляція України більше не входила в його плани.
На жаль, негласною тактикою США та їх союзників став розрахунок на затяжну війну, яка мала ослабити Росію та змусити її сісти за стіл переговорів. А тоді вже Захід диктував би свої умови Москві. Правда, у таких тактики і стратегії було кілька слабких місць. Ресурс України в порівнянні з Росією був незрівнянно меншим. А отже, Україна у війні на виснаження при «порційній» воєнній та економічній допомозі мала ослабнути першою. Тим більше, що попри гучні заяви про підтримку, Захід далі вважав цю війну «українською проблемою». Змушуючи українців буквально випрошувати допомогу на протистояння ворогу.
Дистанціювання типу: маєте бути взагалі вдячні за допомогу і не вимагати зайвого – стало свого роду гарантом неминучості переходу війни у затяжну фазу. А отже і до тактики виснаження Росії за рахунок української крові.
Такі цинічні маніпуляції відбувалися під прикриттям страхів вибуху світової війни та недопущення ескалації напруги. Захід продовжував невмотивовано малювати червоні лінії не тільки для себе, але й для українців. Накладаючи вето на постачання наступальної зброї, танків, літаків, ракетних систем. А з часом забороняючи обстрілювати російську військову інфраструктуру далекобійними ракетами.
Торгівля попри санкції
Але навіть тактика повільної порційної передачі Україні зброї могла дати свій позитивний результат. Якби не одне але. Якби Захід не продовжував торгувати з Росією і не наповнював мільярдами доларів російський бюджет війни. Якби зробив санкції проти російської економіки герметичними. Якби реально категорично обмежив закупівлю Росією високотехнологічних товарів, таких як електронні плати та чипи. Якби суворо карав за найменше їх порушення. Це означало б, що російський ВПК втратив би здатність до відтворення.
Якщо ретроспективно поглянути на роки війни, то можна легко вловити кореляцію між воєнними успіхами України і накладанням жорстких санкцій. Потім послаблення санкційного контролю і закривання очей на так званий паралельний імпорт, оберталися поразками для України та жорсткими обстрілами її цивільної інфраструктури. Тобто поетапне запровадження санкцій з величезними лакунами для обслуговування шкурних інтересів окремих країн та компаній і відсутність жорсткого контролю та покарання давали можливість Росії регенерувати свій ВПК. Дозволяли Росії отримувати надприбутки за нафту, газ, уран, рідкоземельні метали та навіть вкрадене в України збіжжя, щоб потім та, нехай навіть за цінами чорного ринку, продовжували формувати арсенал смертоносної зброї.
Треба памʼятати, що війна Росії проти України так довго триває тому, що країни західної демократії хоч і співчували Україні, а також декларували відданість демократичним принципам, більше переживали за вибори та стан своєї економіки. Наприклад, німці наполегливо будували Північні потоки і постачали в Росію найсучаснішу техніку та технології. Французькі банки та компанії гіганти, які навіть зараз не вийшли з російського ринку, регулярно поповнюють російський бюджет війни.
Те саме стосується маленької Австрійської республіки, яка через Райффайзен банк стала фінансовим «вікном» для країни-агресора у вільний європейський світ. Крім того, була одним із головних реципієнтів російського природного газу. Італія через Туреччину безперебійно забезпечувала російський ринок товарами. Бельгійці дбали про те, щоб під санкції не потрапили російські алмази. Американцям були вкрай потрібні алюміній, титан, рідкоземельні метали та уран.
Фактично кожна країна погрожувала не проголосувати за санкції проти Росії, якщо для неї не буде зроблено винятків. Прекрасно розуміючи, що російські прибутки – це гроші на війну. Що відсутність системи покарань за постачання Росії високотехнологічних товарів – це нові російські ракети, а отже і тисячі смертей в Україні.
«Китайський внесок» у війну
Треба також наголосити, що такого роду практики не припинилися навіть тепер. Що тільки зараз міністерство фінансів США почало застерігати Гонконг та Китай, що в разі продовження постачання високотехнологічних товарів Росії, будуть запроваджені санкції. І це наприкінці третього року після повномасштабного вторгнення Росії і після десяти років війни РФ проти України. Щоб зрозуміти масштаби цього злочину треба памʼятати, що лідер Гонконгу ще в жовтні 2022 заявив, що вони не будуть дотримуватися глобальної санкційної політики. І вже тільки в 2023 році Гонконг продав Росії мікросхем, чипів та напівпровідників на суму в 750 мільйонів доларів. А цього року ця сума становила більше півмільярда доларів.
І дивним чином, дотепер під санкції потрапили лише кілька китайських фірм і банків. Тобто тактика «примружування очей» з боку США та країн ЄС була і залишаються щодо України якщо не злочинною, то вкрай цинічною. Певні надії можна покладати на нову адміністрацію обраного президента Трампа. Який під час першої своєї каденції зумів накласти санкції на Північні потоки. Що, заради «покращення» відносин з Німеччиною, відмінив президент Байден.
Але Трамп залишається вірним своєму ексцентричному амплуа. І він дійсно може карати Європу зменшенням допомоги на «європейську війну». Тобто перекладанням головного тягаря протистояння Росії на ЄС. Хоча головною його вимогою до ЄС залишається переорієнтації торгівлі із Китаю на США. Тобто формування спільного фронту для протидії світовій китайській експансії. Що лежить і в інтересі України.
Після перемирʼя
З огляду на це Україні треба бути особливо пильною напередодні, коли буде укладатися перемирʼя. Суть якого швидше за все полягатиме в тому, що Україна погодиться на заморозку воєнних дій по лінії розмежування. А заява президента Зеленського про те, що в України нема ресурсу повернути собі воєнним шляхом окуповані Росією території із перспективою здійснити це політичним (дипломатичним) шляхом, є правильною. Але ефективність такого ходу буде напряму залежати від тих же санкцій. Теперішні санкції мають бути збережені і поставлені під найбільш жорсткий контроль. Тільки це приведе до краху російську економіку. Зробить неможливою регенерацію російського ВПК. Тільки повний розвал російської економіки може захитати режим Путіна і відкрити шлях транзиту влади. А отже і політичному врегулюванню конфлікту.
Якщо ж Захід після перемирʼя знову кинеться відновлювати вигідні контракти з Росією, то продемонструє, що всі жертви цієї війни були марними. Тут варто зробити істотне застереження, що українські жертви – це страшна плата за суверенітет і незалежність України. Але з точки зору міжнародного права зняття санкцій стане винагородою для країни-агресора за рахунок жертви.
Замість висновку. Україні важливо не просто погодитися на припинення воєнних дій, але й надалі вимагати суворого дотримання санкцій проти Росії. Бо повернення українських територій шляхом політичного врегулювання і справедливе покарання країни-агресора можливі тільки в разі доведення до колапсу російської економіки. Іншого способу не існує. Війна так довго не закінчується, бо в Путіна не зменшувався ресурс на її продовження. І ще одне, залишається сподіватися, що Міністерство фінансів США, яке мало контролювати всі операції з доларом, а отже і відстежувати порушення санкцій, швидко подолає дивну недугу сліпоти.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
