Мотив улюбленої пісні російських пропагандистів до банального простий: Україна – це штучне утворення, а тому існувати не може. Проте для людей мислячих не секрет, що штучною є кожна держава. Питання лиш у тому, на основі чого вона будується і як функціонує. Відколи правителі перестали бути помазаниками Бога, є два варіанти. Примус, поліційна сила і управління, що межує з терором проти населення, як у Росії. Суспільний договір, народне волевиявлення і консолідоване громадянське суспільство, як в Україні.
Цю формулу не застосуєш до творення націй, де більше залежить від цінностей спільноти та шляху, який її представники пройшли. Однак, якщо все ж про нації, то сумніву в існуванні української немає. Українці підтверджують це щоденно. Зустрівшись із російською агресією, багато наших громадян взяли до рук зброю і стали на захист рідної землі. Інші мобілізували зусилля та намагаються, у доступний для себе спосіб, бути корисними для держави та збройних сил. Чи є приклади такої консолідації російського суспільства? По-перше, у них ніхто і ніколи нічого не питав – вони просто роблять те, що наказують. По-друге, взагалі питання, чим є російська нація – фактом чи гіпотетичним припущенням.
Імперія. Під ковпаком
Як не хотілося б росіянам і як цій тезі не підігрували б існуючі в Україні наративи, але Російська імперія не була російською державою. Запитайте у Софії Фредеріки фон Ангальт-Цербст, знаної як Катерина ІІ. Імператор Олександр ІІІ теж підтвердить. Німецькою, бо мав проблеми з російською. Підтвердять “українці” Олександр Безбородько і Теофан Прокопович, без яких важко уявити формування території та ідеології Російської імперії. А якою була б російська література, чомусь звана великою, без малороса Гоголя чи хохла, як він себе називав, Чехова? Перелік можна продовжити, бо Російська імперія – це і неслов’янські народи, окуповані і приєднані силою. Їм не думали давати мікрофон, права голосу вони не мали, а про збереження мов та традицій цих народів згадували хіба для треба. Мов і немає людей.
Імперія мобілізовувала їх для загарбницьких цілей і так живила свою експансію. Десь повставали національні рухи, хтось жив з опущеною головою. Вихід існував – поляки часто виступали проти царату і стали символом свободи у ХІХ столітті. Проте відкрити двері було непросто. Народам із неєвропейської частини імперії поготів. Стоп! Ми ж про росіян зараз. Їхній голос тоді також мав звучати? Лунав, але був сірим і невиразним. Можна сказати, що росіян ще не існувало – були великороси, а російське й імперське не розрізняли. Проте це лиш підтверджує незрілість російського проекту в імперії, його банальність. Він не мислився поза імперським і був порожнім звуком сам по собі. Це згубно впливало на розвиток національної ідеї і будівництво власного проекту.
Тут недалеко і до сучасної кризи російської ідентичності, яка є очевидною. Коли “росіянин” ХІХ століття без імперського наративу не міг відповісти, ким він є – це не страшно. Якщо відповіді на це питання немає поза імперською оптикою у росіян ХХІ століття – це трагедія! Почалося ж усе з невирішеності російського питання в Російській імперії. Воно й на порядку денному не стояло. Були спалахи, але завершувалося вони нічим і це поразка російського проекту. Тим більше, що український розвивався, а польський нісся зі швидкістю потяга.
Країна рад. Брудний чобіт більшовика
Ленін викривив ідеї Маркса, Сталін відійшов від вчення Леніна, а СРСР – не російська держава! Модифікація Російської імперії, але не російська держава! Білоруси заперечать першими, не мали б підтримувати цієї тези і свідомі українці.
Формально СРСР був творінням декількох республік. Пізніше їхня кількість зросла – так захотів Сталін. Радянська Росія завжди сприймалась як перша і головна, у Москві були керівні органи. Однак, це можна оцінити по-різному. До прикладу, українці можуть казати, що мали свою компартію і націонал-комуністів (Шумський, Скрипник і ін.). У Росії цього не було. Партія загальносоюзна, свої комуністи без потреби. Так, КП УРСР керувалась з Москви і самостійною не була. Проте українські партійні функціонери відіграли значну роль при проголошенні незалежності в 1991 році, були першими керівниками України, співтворцями владних інститутів та політичної системи. Можна сперечатися про сутність та якість цих процесів, але фактом є те, що без їхньої позиції шлях до незалежної був би складнішим.
Тому важливо спокійно та тверезо оцінювати радянську епоху. Скажімо, УРСР була лояльна до Москви, але не її рабом. Хтось з генсеків КПУ більше, інші менше, але творили власну вертикаль. Прикладом є стосунки Щербицького і Горбачова. Це мало значення і маркувало нашу відмінність від Москви, відіграло роль у 1991 році, про що згадувалося. УРСР – співзасновник ООН, а незалежна Україна постала у кордонах, проведених в час рад. Що ж Росія? Вона сприймалась як синонім СРСР, російська ідентичність в Радянському Союзі була розмитою. Водночас, росіяни теж потерпали від репресій, а доля російських дисидентів не була легшою, ніж в українських. Наша перевага, що ми почали осмислювати цей час. У Росії ж СРСР – це священна корова, що доїться міфами. Там нічого не аналізували, просто прийняли ідеологеми і заковтнули страву, подану пропагандою. Російське й радянське злилися у гидотному поцілунку і розрізнити їх не легко. Хоча відмінності є очевидними. Запитайте у Леніна.
Сьогодення. Тінь федерації
Де не було Росії з її вічними претензіями та звинуваченнями, у чиї справи вона не лізла і які норми не порушила? Зараз виглядає, що робилося все для того, щоб нагнати на війну в Україну своїх дикунів і засвітити масу проблем в самій Росії. Національне питання перше з них. Роль бурятів чи вихідців з Дагестану в злочинній агресії Росії проти України показує всю жалюгідність і безправність становища неросійських етносів у цій державі. На лице свідоме розрізнення росіян (з Москви і Петербургу особливо) та всіх інших (не православних, не росіян) зі штучним вивищенням перших. Поза ієрархією лиш кадирівці, яких росіяни бояться. По-страхітливому химерно це все, але показує, що національне питання в Російській Федерації не вирішене. При цьому, як на рівні малих народів, так і на рівні самих росіян.
Хто такі росіяни? Звідки вони взялися? Є різниця між росіянами і міфічними “русскими”? Татари – це росіяни чи “русские”? А чеченці? Це якась дивна абракадабра ідентифікацій без початку і кінця. Посеред Москви запхали пам’ятник князю Володимиру. Що він означає для бурята? Чи вірить якут у казки про “героїзм” Невського? Скільки в Росії монументів, які апелюють до спадщини тувинців? Таких питань багато, але суть їхня проста – Росія вийшла зі складу імперій, але імперією залишається! Центральна влада не зважає на голос меншин, корінних народів, але жорстко їх експлуатує. На перший погляд, Російська Федерація – це дивовижна мапа культур, етносів та традицій. На практиці – та сама ‘тюрма народів”, “імперія зла” і “Мордор”. Ще декілька десятиліть війни Москви проти всього світу і власного населення й їхня етнічна палітра перетвориться на Північну Корею. Оскільки росіяни не вирізняються сентиментом ні до живих, ні до мертвих, вони навіть таблички не поставлять, що тут “жили чуваші”, а це був “ареал проживання аварців”.
Російська агресія проти України показує, що в Росії проблеми з цінностями, а людське життя вартує мало. При цьому, на побутовому і загальному рівні. Складно повірити, що можна вирішити національне питання, коли є проблеми з нормальним існуванням людей. Ця модифікація імперії страхітлива і максимально потворна. У першу чергу, вона воює з власними громадянами, потім – зі світом. Тому питання – про повернення Києва й Мінська їм мріяти, або думати, як зберегти Казань. Букет проблем, з якими прийшли до нас “визволителі”, дуже погано пахне. Нам того не треба! Ми знаємо хто ми, звідки вийшли і куди йдемо.
P.S. У різних варіаціях існує народна легенда про Бога і чорта, які ліплять з глини людину. Боже діяння завершується вдиханням у чоловіка душі й початком життя. Чорт виліплює найдосконаліші фігурки, але ніяк не може їх оживити – лиш обхаркує і обпльовує свої творіння. Інколи видається, що друге – це ідеальна метафора для сучасних росіян. Своєї сутності і самобутності вони так і не віднайшли. Так і існують, сіючи смерть і будучи загрозою для цивілізованого світу: по Росії бродить тінь, бродить тінь Росії.
