Чим займаються генерали, коли вони виходять на пенсію? У більшості випадків пишуть мемуари про війни, в яких вони брали участь, командували підрозділами, з’єднаннями і арміями. Завдяки цьому ми маємо тисячі томів захоплюючого чтива, хоча і егоцентричного та не завжди достовірного. Якщо ж війн у їхній кар’єрі не трапилося, то можна працювати консультантом, радником і спеціалістом із сек’юріті у великих комерційних фірмах. А ось коли десь йде велика війна, то можна спробувати себе в якості «фахового експерта» з військових питань для численних медіа. Тим паче, що військове звання «генерал» звучить для публіки так само магічно, як і «публічний інтелектуал». І не важливо, що їхній бойовий досвід обмежувався короткими поїздками в Афганістан, чи участю у миротворчій місії КФОР у Косово, і командували вони найбільше батальйоном, чи, у кращому випадку, бригадою на Рейні. Але перебування у штабі НАТО, чи воєнним консультантом в урядових кабінетах, робить із них вже «стратегів» і дозволяє формувати неймовірні прогнози перебігу війни в іншій частині континенту, які, як правило, виявляються хибними. Саме цим зараз і займається частина німецьких військових пенсіонерів. В Німеччині їх називають das Lodenmantelgeschwader, що практично неможливо адекватно перекласти українською мовою, але змістовно це означає як «гвардія тих, хто зовні змінив військову уніформу на цивільний одяг».
Російсько-українська війна відкрила для них широкі можливості публічної активності, особливо якщо врахувати низьку зацікавленість німецького суспільства проблемами власній армії у попередні роки. В правилах Бундесверу офіцер заради власної кар’єри не повинен бути публічною особою. У кращому випадку можна почути думку Генерального інспектора Бундесверу Ебергарда Цорна, або ж його заступника Маркуса Лаубенталя. Згадаємо історію командуючого німецьким флотом віце-адмірала Кая-Ахіма Шенбаха, який змушений був подати у відставку в січні 2022 року, після того як на конференції в Інституті оборонних досліджень і аналізу в Делі висловив своє захоплення Путіним, який «заслуговує на повагу», і переконував у тому, що Крим «ніколи вже не повернеться до України». Висловлювати свою думку на політичні теми можна лише напередодні, чи після своєї відставки. В принципі, в цьому немає нічого дивного для військового, чи державного службовця. Питання тільки в тому, наскільки ці експертні оцінки відповідають рівню кваліфікації і наскільки власний досвід достатній для того, щоб робити реалістичні прогнози для суспільства, яке звикло довіряти професіоналізму і має бути переконане у тому, що сам експерт на правильному боці історії.
А з цим у сучасних німецьких генералів явно проблема. Одразу після новорічних свят Ганс-Лотар Домрьозе висунув черговий «стратегічний» прогноз російсько-української війни на 2023 рік, де передрікає виснаження сил противників і необхідність Україні домовлятися із агресором про мир навіть шляхом втрати Криму і завойованих Росією територій. Такий собі «тайванський» варіант. 19 січня у ток-шоу «Spitzen-Gespräch» (Der Spiegel) цей же генерал повторив свою думку, наголосивши, що «ми побачимо страшенно кривавий весняний наступ», який завершиться тривалим протистоянням на зразок ірано-іракської війни 1980-1988 років. З чим не погодився відомий політик із ХДС (і полковник Бундесверу у відставці) Родеріх Кізеветтер: «Росія повинна програти!». Треба сказати, що за 11 місяців війни майже жоден прогноз німецьких військових експертів не справдився, але вони постійно присутні в німецьких медіа і своїми песимістичними й часто фантастичними прогнозами формують громадську думку в Німеччині. Беззаперечним лідером тут є «ток-шоу бригадний генерал» Еріх Вад, колишній військовий радник Анґели Меркель, чиї неймовірно неточні, а іноді й безглузді, прогнози німецькі користувачі соціальних мереж вже зібрали у хронологічній послідовності.
Так, ще на початку російської агресії проти України він заявив, що у росіян «з військової точки зору все вийшло і поразка України це лише питання кількох днів». На німецькому каналі ZDF Вад висловився ще відвертіше: «Путін виграє цю війну, тому що російські збройні сили сучасні, добре оснащені, вони мають багаторазову перевагу і стратегічну зброю, проти якої неможливо захиститися». Питання вступу України до НАТО, на думку колишнього військово-політичного радника Меркель, остаточно знято з питання денного: «Ми не приймемо жодної країни, яка має конфлікт із сусідньою країною». Не менш дивовижними були і порівняння російсько-української війни з війною в Іраку та дій НАТО проти Сербії. «Звичайно, те, що зробив Путін, суперечить міжнародному праву… Але можна сперечатися також про відповідність західних військових операцій міжнародному праву, наприклад, в Іраку, чи на Балканах у 1999 році… Знову ж таки: я не хочу порівнювати, але треба бути справедливим, навіть оцінюючи Путіна. З точки зору супутнього збитку, російські військові операції не виходять за межі останніх війн». Думаю, що достатньо для того, щоб оцінити рівень цього «експерта».
Але генерал Домрьозе – колишній командувач сил НАТО в Європі і, попри його повадки обер-фельдфебеля (за словами німецьких журналістів), він повинен володіти стратегічним баченням і «мистецтвом війни». У 19 і в першій половині 20 століть німецька армія і генералітет блискучими перемогами і ганебними поразками фактично сформували воєнну стратегію і тактику бою, перетворивши війну на мистецтво. 70-річний фельдмаршал Гебґард фон Блюхер («Вперед») у 1813 р. очолив німецький національний рух і своїми маневрами забезпечив остаточну перемогу союзників у битві під Ватерлоо у 1815 р. Август фон Гнайзенау ще молодим офіцером у 1807 р. очолив оборону фортеці Кольберг, яку французи так і не змогли взяти. У «битві народів» під Ляйпцігом у 1813 р. він був уже начальником штабу у Блюхера, а у битві при Ватерлоо, за відсутності командуючого, очолив флангову атаку прусських військ забезпечивши тим самим загальну перемогу.
Учасник наполеонівських війн Карл фон Клаузевіц вивчав філософію Канта, Фіхте, Шляєрмахера і був особисто знайомий з Геґелем. Його трактат «Про війну» вважають класичним твором про військову стратегію, перекладають і вивчають у всіх військових закладах світу, а дослідники до сьогоднішнього дня сперечаються щодо трактовок його окремих сюжетів. За звичною практикою з цього твору виривають окремі цитати, абсолютно не розуміючи його філософську цілісність, який побудований на основі геґелівської діалектики. Але навіть без застосування геґелівської тріади (теза, антитеза, синтез) для його розуміння ми знайдемо дуже чіткі положення, перевірені століттям війн. Наприклад, про асиметричне співвідношення між нападом і захистом, яке означає, що агресори майже завжди програють, оскільки під час захисту зростає взаємодія між регулярною армією та цивільним населенням, яке зі зброєю в руках стає на захист своєї вітчизни (уряд, армія, народ). Наступне положення не менш цікаве і полягає у важливості «моральних сил» (більше ніж просто «мораль»), на відміну від фізичних елементів, які піддаються кількісному вимірюванню.
У мене немає ніякого сумніву, що генерали Бундесверу знайомі як з військовою історією, так і з працею Клаузевіца. Хоча мій 25-річний досвід викладача університету відсилає мене до звичної і постійної ситуації, коли на зауваження студенту про те, що він не знає навчальний матеріал, чуєш істерично-безпорадне – «Я ж читав!» Філософський твір Клаузевіца потребує вже наступного рівня мисленнєвого процесу – «розуміння» і «рефлексії». Зате внесок у військове мистецтво його учня Гельмута фон Мольтке (Старшого), який 30 років очолював прусський Генеральний штаб, стало надбанням оперативно-тактичних дій більшості армій світу. Йдеться насамперед про теорію маневреної війни з охоплюючими фланговими ударами і «тактику місійного типу» (Auftragstaktik). За якою наголос робиться на результатах місії, а не на конкретних методах її досягнення, що розвиває ініціативу командирів підрозділів. Принагідно зазначимо, що Мольтке був знавцем Південно-Східної Європи, військовим радником в Османській імперії, відомим картографом і автором цікавої праці про російсько-турецьку війну 1828-1829 років. У 1945 році озвірілі червоноармійці зруйнували родинний склеп Блюхера, залишки фельдмаршала прив’язали до мотоцикла (очевидно, вкраденого BMW) і протягли вулицями, а черепом зіграли у футбол. Така ж доля спіткала і сімейний гробівець Мольтке, залишки якого викинули на смітник.
Нинішні німецькі військові експерти перетворилися на генералів без армії і без будь-якого досвіду командування великими військовими з’єднаннями в сучасній війні. Нещодавно DerSpiegel опублікував вражаючі цифри про дійсний стан Бундесверу, який, порівняно з 1989 роком виглядає так: загальна чисельність 180 тисяч (–310 тисяч), танки 300 (–4700), бронетранспортери 700 (–1500), підводні човни 6 (–18), фрегати 12 (–2), бойові літаки 230 (–390). За грудневим звітом Генерального інспектора Бундесверу генерала Цорна, армія не може виконувати своїх зобов’язань перед союзниками по НАТО, оскільки їй не вистачає артилерії, броньованих машин і навіть засобів зв’язку, тому що на озброєнні знаходяться аналогові радіостанції. Тільки третина застарілих бойових літаків «Торнадо» готові злетіти, трохи більше БМП «Мардер» виїдуть із парку зберігання бойової техніки, лише 130 танків «Леопард 2» в бойовому стані і трохи більше половини гаубиць PzH 2000. (Der Spiegel, 3/2023).
Наприкінці лютого 2022 р. канцлер Олаф Шольц виступив з програмною промовою, де однією із головних тез було виділення 100 млрд євро на переозброєння Бундесверу і оснащення його сучасною зброєю. Однак за минулі 11 місяців реформа так і не зрушила з місця (за виключенням виділення коштів на придбання винищувачів F-35). Німецькі оглядачі відмічають, що найслабшим місцем є Міністерство оборони, чия колишня очільниця Крістін Ламбрехт (однопартійка канцлера) запам’яталася скандалами, як от – 5000 шоломами для української армії після 24 лютого, використанням армійського гвинтокрилу для пасхальної відпустки разом із сином, позбавленим смаку новорічним привітанням в Instagram. Після очікуваної відставки Ламбрехт лідер ХСС Маркус Зедер написав у своєму Twitter, що за колишнього міністра оборони був втрачений час, необхідний для переоснащення Бундесверу. Але чи можна покладати вину лише тільки на Ламбрехт? Попри оголошену цифру у 100 млрд євро, «світлофорна коаліція» заморозила бюджет Міністерства оборони на наступні чотири роки в розмірі 50, 1 млрд євро. У вже згадуваній «епохальній» промові канцлер пообіцяв, що нарешті на оборону буде виділятися 2% від валового внутрішнього продукту. Але всі оглядачі відзначають, що в найближчій перспективі це буде зробити неможливо навіть за рахунок спеціального фонду.
Завдяки «пацифістській» політиці Ґергарда Шрьодера і Анґели Меркель Бундесвер був не тільки суттєво скорочений і якісно перетворився на армію, де все «не стріляє, не літає і не плаває», але й позбавлений престижу в німецькому суспільстві. В Німеччині вже знайшли і конкретних «винуватців» – Карла-Теодора цу Гуттенберга (Karl-Theodor zu Guttenberg) і Карла Томаса де Мезʼєра (Karl Ernst Thomas de Maizière). Перший був міністром оборони у 2009-2011 роках, а другий у 2011-2013 роках. Обидва належали до правлячого тоді «Союзу ХДС/ХСС». Аристократ Гуттенберг після розвалу СРСР вирішив, що зовнішньої загрози більше не існує, а тому в умовах економічної кризи запропонував зменшити фінансування Бундесверу на 8, 3 млрд євро, скоротити чисельність до 180 тисяч і скасувати призов. Скандал із плагіатом в його докторській дисертації не дозволив йому повністю завершити ці плани. Це вже зробив де Мезʼєр, за міністерства якого Бундесвер мав виконувати лише обмежені закордонні функції в Косово і Афганістані, а дивізії, бригади і батальйони отримували лише частину необхідної техніки, яка перекидалась з місця на місце і застарівала за браком фінансування. Мало того, як колишній міністр внутрішніх справ, він реформував оборонне відомство за цим зразком і зараз Бундесвер – єдина армія світу, чиї збройні сили не очолюються Генеральним штабом. До розвалу Бундесверу доклав руку і нинішній канцлер Олаф Шольц, який був міністром фінансів в уряді Меркель і на пропозицію міністерки оборони Урсули фон дер Ляєн (2013-2019 рр.), нинішньої Голови Європейської комісії, збільшити асигнування на оборону з 1, 3% до 1, 5%, відповів вже звичним для нас «ні», скоротивши оборонний бюджет до 1,25 %.
Нинішній міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус (Boris Pistorius), вступаючи на посаду заявив, що його завдання полягає в тому, щоб зробити Бундесвер сильним «зараз і швидко». Він маловідомий політик земельного рівня і до останнього часу очолював міністерство внутрішніх справ Нижньої Саксонії. Це кандидатура із обойми «В» канцлера Шольца і багато хто задається питання: «Хто ви, пане Пасторіус?». Пишуть про те, що він «інший тип, ніж Шольц, чіткіший і агресивніший», не належить до лівого крила СДПН, відомий своїми достатньо жорсткими діями проти ісламських терористів. Нещодавно німецькі знайомі прислали мені цікаве повідомлення російського посольства в Німеччині від 5 липня 2018 р., де зазначається, що Пісторіус разом із прем’єр-міністром землі Мекленбурґ-Передня Померанія Мануелою Швезіґ (відомою «путінферштеєршею») був членом Німецько-російської групи дружби і зустрічався із представниками Ради Федерації країни-агресорки. Схоже на те, що він знайомий також з російським послом в Німеччині Сергієм Нечаєвим. Можливо, що це все в минулому, адже 24 лютого 2022 року той же Пісторіус заявив: «Я шокований і приголомшений драматичним розвитком подій і жорстокими нападами на Україну сил, якими командує президент Росії Владімір Путін. Це перша за десятиліття агресивна війна однієї держави проти іншої суверенної держави в Європі. У ці темні години я думаю про мільйони невинних жінок, чоловіків і дітей України. Це правильно, що Німеччина, ЄС і демократичний світ зараз стоять пліч-о-пліч і посилають безпомилкові сигнали Москві». У березні минулого року Нижня Саксонія разом із Баварією заборонила використання символу «Z», а про запланований у квітні того ж року проросійський автопробіг Пісторіус сказав так: «Ми не дозволимо продовжувати війну Росії проти України на наших вулицях. Ми будемо вживати рішучих заходів проти такого. Є групи, які також розпалюють конфлікт у нашій країні – і ми стежимо за ними». Подивимося далі, якою буде політика нового міністра оборони щодо України, але я переконаний, що будь-який цивільний міністр оборони для Німеччини краще, ніж діючий, чи не приведи Господи, відставний генерал.
Слідкуючи за прогнозами деяких німецьких військових експертів, я не міг зрозуміти, чому вони розходяться з оцінками таких же британських, американських і навіть менш відомих ізраїльських спеціалістів (останніх дуже люблять запрошувати всілякі російські опозиційні медійні ресурси в екзилі). Спочатку я думав, що тим самим вони виконують роль «адвокатів диявола», чиї апокаліптичні пророкування мають розширювати нашу фантазію до безмежних горизонтів, змушуючи тим самим розглядати різні альтернативи майбутнього. В реальності все набагато простіше і банальніше. Їхні «експертні оцінки» формують суспільний фон для реалізації програми канцлера Шольца щодо російсько-української війни, про п’ять пунктів якої нещодавно написав відомий німецький політик Ральф Фюкс. Три з них звучать так: «а) жодна сторона не повинна перемагати у військовому плані, і ми озброюємо Україну лише настільки, щоб захищатися дорогою ціною, але не для контрнаступу; б) ми розраховуємо на те, що в якийсь момент супротивники будуть настільки виснажені, що війна сама зупиниться і буде домовлено про припинення вогню; в) ми утримуємося від притягнення до відповідальності російського керівництва за військові злочини в Україні – це стане на заваді дипломатичній домовленості» (Der Spiegel, 02.01.2023).
У травні минулого року колишній командувач військ США в Європі генерал Фредерік Бен Ходжес в інтерв’ю Die Zeit (№ 21/2022) сказав наступне: «Я постійно чую від своїх німецьких друзів, що я не розумію особливої історіїїхньоїкраїни. Але, здається, я їх уже розумію. Але я не вірю, що пацифізм є шляхом до міцного миру. Зрештою, німці відстоюють свої демократичні цінності, свою свободу та вважають людську гідність найвищим конституційним благом. Вони цінують усе, що мають. Однак, якщо ви не готові боротися за це, то коли-небудь втратите все. На мою думку, німцям зараз потрібно заново відкрити, ким вони є і ким хочуть бути. Вони все ще занадто мало впевнені в собі. Нагадаю, що Друга світова війна закінчилась 77 років тому». Саме тому те, що ми сприймаємо у німецьких генералів за прояви русофільства є нічим іншим як банальним страхом перед «жахливими росіянами», який проявляється вже на спадковому рівні повоєнного німецького покоління, де «гра черепом у футбол» може видатися безболісною лише сторонньому глядачу.
