Не варто зайвий раз нагадувати, яким важливим є підбір кадрів на посади, до функціональних обовʼязків яких входить зовнішня репрезентація нашої країни. Прикладом такого легковаження може стати посол Андрій Мельник. Забігаючи наперед, варто сказати, що цей «революційний» дипломат дивним чином активізується кожного разу напередодні вкрай важливих подій в українсько-німецьких відносинах. Навіть після того, як українське МЗС відкликало його з Німеччини і відправило до далекої Бразилії. Навіть не будучи уповноваженим коментувати українсько-німецькі відносини, Андрій Мельник вибухнув гнівними філіппіками на адресу свого наступника – посла Олексія Макеєва. І сталося це буквально напередодні надважливого візиту президента України Володимира Зеленського до Німеччини.
Те інтервʼю Мельника було однозначно спрямоване на руйнування нової конструкції німецько-українських відносин, яка почала формуватися після його відставки. На поглиблення закладеного Мельником розколу між Україною та Німеччиною. Свого часу, будучи послом України в Німеччині, Андрій Мельник зумів налаштувати проти себе, а з цим і проти України, ледве не весь німецький істеблішмент. Це він загнав у глухий кут українсько-німецькі відносини, оприлюднивши «скептичну» позицію німецьких урядовців щодо майбутнього України. Це він відповідає за те, що у найбільш відповідальний момент Німеччина не була з Україною. А федеральний канцлер Олаф Шольц не міг переступити через принизливі персональні образи. Типу обзивання його «ліверною ковбасою».
Шкода, якої завдав Мельник, не може зрівнятися з діями цілого російського МЗС. Оскільки російська пропаганда дуже вдало маніпулювала висловлюваннями і оцінками Мельника. Принизливі для німців заяви російських пропагандистів та дипломатів про те, що Мельник керує Німеччиною, ще дуже довго довелося спростовувати і загладжувати. І весь цей час провідна країна ЄС, Німеччина, була виключена з числа потужних союзників України.
Тільки заміна посла і призначення Олексія Макеєва почали повертати українсько-німецькі відносини до нормального стану. І знову таки, Мельника не відкликали з ганьбою, а запросили на посаду заступника міністра закордонних справ. Чим дали зрозуміти і німцям і полякам, що Київ не бачить нічого поганого в такій «революційній» дипломатії. І це, своєю чергою, переконало прихильників «ставлення на місце німців», що подібного роду дипломатія є допустимою. Що через хворі амбіції одного дипломата можна пожертвувати таким важливим союзником.
Обійнявши посаду в Києві, і усвідомлюючи свою безсилість щодо впливу на відносини з Берліном, Андрій Мельник вдався до нової атаки на українсько-німецькі відносини. Цього разу, використовуючи абсолютно недипломатичну лексику. Атакуючи посла Макеєва, він буквально кричав, що той «має нарешті підняти свій зад» і продовжити справу його – Мельника. До «справи» життя Мельника варто буде ще не раз повернутися, а зараз нагадаємо, що роздані інтервʼю не мали сподіваного ефекту. Візит вдався і послужив переломним моментом в українсько-німецьких відносинах. Після чого Німеччина однозначно посіла провідне місце серед країн, які допомагають Україні.
Здавалося, що головна перешкода усунута і тепер треба хіба боятися «покращення» відносин з Бразилією. Але ніщо не може зупинити «революційного» дипломата, якщо його партійним завданням є руйнування відносин між Києвом і Берліном. А тим більше, якщо за цим аж так безсоромно стирчать вуха «білокамʼяної». Хоча тут варто зазначити, що сам Мельник може навіть не здогадуватися, що діє на користь ворога. Можливо, тут співпав його політичний інтерес із московськими бажаннями. Особливо через прихильність Мельника до так званої опозиційної лінії в Україні. Або ж, про що писав раніше, росіяни легко розгадали психотип українського дипломата і навчилися його використовувати собі на благо.
Одне слово, «бразильський засланець» навіть тепер знайшов можливість всунути свого носа в українсько-німецькі відносини. Ніби то проїжджаючи транзитом через Берлін, він зумів дати інтервʼю поважному німецькому мовникові ntv. Хотів би помилятися, але все тому, що на наступний тиждень запланований візит президента Володимира Зеленського на Міжнародну безпекову конференцію в Мюнхені. Де обговорюватимуться надзвичайно важливі теми для України. Неоднозначне інтервʼю Мельника також зʼявилося в німецькому інформаційному просторі буквально напередодні важливого візиту федерального канцлера Олафа Шольца до Сполучених Штатів Америки. Візиту, під час якого Шольц мав переконати американських конгресменів розморозити допомогу Україні.
І тут ви маєте повне право спитатися, що ж не так з цим інтервʼю Мельника? Справа в тому, що найбільш «революційний» дипломат, краса і надія національно-свідомого сегменту українців, докорінно змінив свою позицію. Тепер він виступає за «дипломатичне» вирішення конфлікту. Так і заявив, що тепер настав час «дістати з піхов дипломатичні палиці». І на запитання здивованого журналіста, який знає про недипломатичну позицію колишнього посла, додав: «Я все-таки сподіваюся, що наші союзники прийдуть до розуміння того, що Україну потрібно підтримувати значно більше. І не тільки у військовому, але й дипломатичному плані. На мою думку, все ще існує велика потреба в діях в обох вимірах. Цього практично не було в останні два роки».
Тобто Мельник закликає до «нових, справжніх імпульсів» для дипломатії. Він пропонує бундесканцлеру Німеччини інтенсифікувати дипломатичні переговори з Путіним, вивести їх на вищий якісний рівень: «Олафу Шольцу, звичайно, недостатньо подзвонити Путіну, послухати його казки та брехню, а потім сказати: добре, принаймні я спробував і це не має сенсу, я краще більше не завдаватиму собі труду. До побачення".
Зі сказаного випливає, що український дипломат і посол в Бразилії, напередодні важливого візиту президента Зеленського до Німеччини, намагається формувати вигідний для Росії порядок денний. Оскільки саме Росія зацікавлена в тому, щоб Захід відвернувся від України, чим змусив її погодитися на перемирʼя виключно на російських умовах. Коли всі загарбані українські території залишаться Росії, а та дістане час для передишки і накопичення ще більших арсеналів зброї.
В інтервʼю Мельника доводиться буквально виловлювати його пропозиції, оскільки після кожної тези слідує її часткове заперечення. Пропонуючи бундесканцлерові Олафу Шольцу зустрітися з Путіним, він одразу говорить, що це неможливо зробити в Німеччині або Росії. Але вважає, що такий діалог потрібно започаткувати десь на нейтральній території. І робить це, ніби не зауважуючи, що період розмов з Путіним давно закінчився. Він непомітно пропонує «оживити» переговорний процес через залучення нових гравців із «глобального півдня» - Китай і Бразилію. Мельник так ніби наївно пропонує «не чекати закінчення великої битви», а інтенсифікувати дипломатичні переговори вже.
Він правда «не знає» чи на це погодиться Росія, не володіє інформацією про настрої серед російського керівництва. Він говорить, що багато чого не знає, але хотів би. Але, пропонуючи подібні сценарії, досвідчений дипломат не може не знати на яких позиціях стоїть комуністичний Китай. І що Китай погодиться на «мир» тільки ціною територіальних втрат України і відтермінуванням війни проти української держави. Що при такому сценарії потрібно обовʼязково врахувати позицію США та питання Тайваню. Що для нас є набагато актуальнішим, ніж повернення за стіл переговорів з Путіним і на умовах Путіна.
На зауваження німецьких журналістів, що, згадуючи ініціативу Франсуа Оланда та Ангели Меркель 2015 року, він навʼязує до Мінських домовленостей, Мельник з цим погоджується. Хоча каже, що це порівняння складне і недоречне, бо українці ці домовленості не люблять. Проте: «Але якщо тверезо озирнутися назад, то в Мінських угодах чорним по білому було прописано, що Москва повинна була повернути всі окуповані території в Донецькій і Луганській областях до кінця 2015 року. Справа в тому, що Путін тоді обдурив і нас, і двох посередників. Це було гірко. Але з іншого боку, це дало змогу Україні через сім років після анексії Криму стати сильнішою – достатньо сильною, щоб краще відбивати нинішню широкомасштабну агресію Росії. Так, ми повинні були стати набагато сильнішими, щоб запобігти такій війні, разом з нашими німецькими та французькими друзями – ключове слово: превентивне переозброєння. Але, на жаль, цього не сталося, все минулося. Уроки залишаються. Зараз, на мою особисту думку, потрібен новий, справжній поштовх для дипломатії».
Все чітко і ясно. Це типове виправдання помилок часів президентства Петра Порошенка. Приховане за добрими намірами, наївністю українців та діями злого генія Путіна. Але за такою умовною «наївністю» дипломата Мельника можна легко побачити його чітку політичну заангажованість. Він відкритим текстом заявив німецьким журналістам, що він зі своєю дружиною Світланою належав до «тієї системи, проти якої боровся Зеленський». Чекав відкликання ще у 2019 році. Не сталося. Свої погляди не змінив і, треба розуміти, вважав, що війна сталася через невміння президента Зеленського домовлятися. Що його негнучкість призвела до повномасштабного російського вторгнення. А тепер він, Мельник, врятує ситуацію і схилить світ до умовного «Мінська – 3». Бо, мовляв, українці втомилися і більше не хочуть воювати за примхи Зеленського. Таким є лейтмотив і офіційної російської пропаганди.
Що сказати про цю «художню самодіяльність» Андрія Мельника і його чергову ініціативу зіпсувати атмосферу напередодні візиту президента Зеленського до Німеччини. Напевно, нічого, окрім того, що МЗС України треба бути більш перебірливим щодо кадрів. Щоб випадково «революційні» дипломати не ставали свідомими або несвідомим провідниками російських наративів. І ще одне, після всього сказаного послом Мельником про Бразилію, треба вже готуватися до чергового погіршення відносин із цією важливою країною.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
