Оригінальна публікація https://zaxid.net/faktor_ukrayintsiv_n1544026
Автор - Станіслав Безушко
«Коли почалася війна, на превеликий жаль, в нас ніхто не вірив, всі розвідки вважали, що ми протримаємося три, п’ять, сім днів, дехто давав десять днів. Найбільше давала одна з розвідок – двадцять один день, але це вже включно з територією міста Лева», – стверджував Олексій Данілов, секретар Ради національної безпеки і оборони України, в інтерв’ю Укрінформу.
Чому розвідки помилились та не змогли оцінити ситуацію й спрогнозувати перебіг подій? Ніхто не враховував реальної думки українців, нашого ставлення до ситуації, готовності воювати. Нас взагалі списували як суспільство.
Видання The Washington Post в одній з недавніх своїх статей повідомило, що американські спецслужби вже досліджують, чому вони прорахувались. Окремо аналізують дієвість таких оціночних критеріїв, як «здатність воювати» і «волю до боротьби». Саме ці два чинники були помилково потрактовані іноземними спецслужбами, зокрема ФСБ.
Коли ми чуємо словосполучення «робота розвідки», то зразу виникають образи, створені в кіно. Але в житті не так, як нам показують на екрані. 80-90% усієї інформації розвідник бере з відкритих джерел та читає те саме, що кожен з нас. Класний розвідник – це той, який вміє швидко і якісно аналізувати інформацію, інтерпретувати дані та знаходити причинно-наслідкові зв’язки. Саме тому, наприклад, дані британської розвідки, які вони зараз публікують, часто викликають сміх в українців. Бо ми цю інформацію також бачимо, вже знаємо розвиток подій, вплив на них певних фактів.
Тільки частинка інформації здобувається за допомогою інших методів та із закритих джерел. Ніхто не має документа з відповідями на всі питання і проблеми, знайшовши який, ти все знаєш і розумієш. Тому розуміння країни і ситуації в ній часто залежить від того, як відповідальні за неї розвідники інтерпретують дані.
Саме тому дані ФСБ, які вони збирали про Україну, виявились неточними. Якщо прочитати дані, перехоплені Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, що стосуються кількості військ, їхнього забезпечення, розташування та боєздатності, то росіяни досить добре оцінили початкові сили української армії. Помилились вони в тактиці українців та нашому вмінні воювати, що стало для них провалом.
Проте основний акцент російське керівництво робило все-таки на підтримку українського населення. У Росії вважали і, напевно, ще досі вважають, що в нас «регіони живуть окремо від київської влади». І якщо грубо глянути на ситуацію в Україні, то ця теза повністю правдива. Проте є не одне але… Децентралізація, реформа адміністративного устрою та самоврядування дала більше повноважень на місця, але аж ніяк не означала, що люди налаштовані проти центральної влади. Усі протистояння, які були між центральною владою й ОМС – не більше ніж політика. Децентралізація не тільки не розхитала систему влади в Україні, а, навпаки, укріпила її основу та дала людям відчуття відповідальності за свою громаду. Одиниці керівників громад та з десяток депутатів зрадили й перейшли на бік окупанта. Це дуже малий відсоток, якщо врахувати територію, куди зайшли росіяни.
Часто джерелом інформації для іноземних розвідок є наші публічні особи, активісти чи журналісти. Ні, вони не є резидентами іноземних спецслужб. Вони беруть участь в різних конференціях та заходах, де дають оцінку ситуації в Україні. Всі ці думки збираються, аналізуються та на їхній основі виводиться сприйняття українцями подій всередині країни. Але якісної аналітики в Україні бракує. У багатьох випадках аналітика показує ще й суб’єктивне судження автора. А оцінку ситуації в країні без прив’язки до політичних вподобань важко зустріти навіть у тих людей, які кричать про журналістські стандарти й неупереджене ставлення до різних сторін.
Так, наприклад, заяви однієї партії про зупинку всіх ракетних програм у даних розвідок перетворились на погіршення оцінки боєздатності ЗСУ. Але по факту ми маємо 13 потоплених кораблів/катерів, серед яких крейсер «Москва» знищений ракетами «Нептун», які нібито не виготовлялися.
Війна на папері від реальності дуже відрізняється. Західні розвідки вважали, що Росія швидко окупує Україну й розпочнеться протистояння регулярної армії та партизанів. Вони занадто вірили в цифри і не змогли передбачити протистояння двох регулярних армій. У кожного є проблема, коли він оцінює дії іншого крізь призму власного досвіду і власних моделей поведінки. Класний розвідник має оцінювати дані, не накладаючи власного досвіду чи свого знання про організацію служби в силових відомствах своєї країни. Але, судячи з оцінок армії РФ, іноземні розвідки допустили помилку – всі дані, які подавали росіяни, вони оцінювали, враховуючи досвід своєї країни. Ніхто не допускав, що 30% заявленої кількості літаків не можна підняти в небо, бо вони в поганому стані, що на ті, які залишились, не має достатньої кількості підготовлених пілотів. І так потенційне домінування в небі перетворюється тільки на перевагу. Те саме стосується й іншого озброєння. Чи те, що «по штату» і «по списку» батальйонно-тактичні групи росіян можуть відрізнятись на 200-300 бійців. Занадто буквальний підхід до оцінки потужності російської армії викривив кінцеві результати.
Країни Заходу дуже погано розуміють українську ідентичність та не здатні виокремити нас як окремий народ зі своєю історією, традицією і суспільним устроєм. Для західних розвідок та дипломатів ми – колишня радянська республіка, яка перебуває в полі їхнього впливу. Останні тези колись одного з найвпливовіших чоловіків світу, ексдержсекретаря США Генрі Кіссінджера, про те що ми маємо поступитись територіями на користь Росії, тільки підтверджують це. Він як «архітектор» короткочасного пом'якшення військово-політичного протистояння СРСР з країнами Заходу (за що отримав Нобелівську премію миру 1973 року) чітко показав, у полоні яких оман живе Захід. Вони досі мислять категоріями ХХ століття. І Кіссінджер не є дідусем, що висловив тільки свою точку зору, він озвучив те, про що на Заході думають, але не говорять. Коли ти не бачиш країни і народу як окремі ідентичності, то й оцінюєш їх як частину Росії. Це не дозволило розвідкам якісно підійти до вивчення української ситуації.
Українські політики та багато публічних діячів є віддзеркаленням народу, і часто його далеко не найкращої сторони. Проте саме найкраща частина суспільства проявляє себе в час криз. Ось і в актуальній війні вона активно протистоїть ворогу. Нас тільки зараз починають вивчати як окремий народ, оцінювати не за заявами політиків, а за діями. Тож, думаю, тепер у кожній розвідці будуть люди, відповідальні за збір та аналіз даних про Україну, а не тільки про регіон, який вважався зоною домінування Росії.
