«Я довіряю своїм генералам. З початку війни я десятьох звільнив, бо вони були не до цього. Ще один застрелився. Я вірю Сирському. Якщо він мені каже, що йому потрібна інша бригада, значить, йому дійсно потрібна інша бригада. Звичайно, я не вважаю себе найрозумнішим тут. Я повинен і слухаю тих, хто в полі. Тому що ініціатива є», - зазначив Головнокомандувач Збройними силами України Валерій Залужний в інтерв'ю The Economist.
Цей текст покликаний пояснити офіційну й зрозумілу позицію генералів, політичну та комунікаційну складові, проблеми які є на місцях та розвіяти фейки та маніпуляції.
Ми не одноразово читали та чули вкиди у ЗМІ про конфлікт Валерія Залужного і Володимира Зеленського. А кілька днів тому один з улюблених «експертів» української аудиторії заявив, що Залужний не керує армією. Все це найчастіше народжувалося у фантазіях окремих українських політиків та людей, що називають себе журналістами. А продовжується у великих інформаційних кампаніях росіян.
Те, що у політика та військового різне бачення війни – зрозуміло і логічно. Але не треба видавати суперечки навколо різних точок зору і способів командування за конфлікт і протистояння. Якби це було, то всі прогнози «експертів» та «людей з команд» мали б здійснитися ще влітку минулого року.
Але прогнози щодо звільнення Залужного або переведення його на нову посаду не збулись. Саме тому фейки та маніпуляції «знайшли» нове нібито протистояння – Валерія Залужного з Олександром Сирським. Певні українські ЗМІ, окремі політики та російські спецслужби його активно розвивали продовжують досі роздмухувати. Суть найцікавішого з них: українськими військами керують два генерали. Один номінально – це Залужний. Інший реально – це Сирський, ставленик Єрмака.
Прикро, але цей фейк часто сприймається як правда. А все через те, що більшість з цільової аудиторії навіть не уявляє, як працює армія та якою є її структура й підпорядкування. Все сприймається як чорне й біле, і навіть нема бажання подивитися на ситуацію ширше.
Залужний - Сирський
На інфографіках нижче ви можете побачити як зараз виглядає національна безпека та оборона, якою є вертикаль.
Головнокомандувач Збройних Сил України – здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України; управління застосуванням Збройних Сил України, а також переданих в його підпорядкування сил і засобів інших складових сил оборони; визначає комплект боєздатних сил і засобів Збройних Сил України для передачі його Командувачу об’єднаних сил, детальніше за посиланням.
Якщо спрощено, то Валерій Залужний відповідає за всі війська, сили та засоби Сил оборони і їх використання. Він організовує загальну оборону та наступ. Нагадую, що у нас весь фронт 2500 км, активний – близько 800 км. Головнокомандувач не керує окремими тактичними операціями чи об’єднаними управліннями. Його задача - загальне управління, недопущення провалу та якісна підготовка. Він затверджує стратегічні завдання та організовує їх виконання.
Відповідно до Закон України «Про Збройні Сили України»командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України підпорядковуються Головнокомандувачу Збройних Сил України та відповідають за розвиток підпорядкованих їм військ (сил), їх технічне оснащення та всебічне забезпечення, підготовку та готовність до виконання покладених завдань.
Сухопутні війська є на всіх ділянках фронту. Беруть участь у всіх операції та боях, без них не проходило й секунди у цій війні. Це найчисленніший вид Збройних сил України. На сайті Міністерства оборони вказано, що «Сухопутні війська є головним носієм бойової могутності Збройних Сил незалежної Української держави. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними Силами України своїх функціональних завдань як у мирний, так і у воєнний час»
Олександр Сирський є якраз командувачем Сухопутних військ. Те, що він командував найбільшими операціями – це не теорія змови, а логічна ситуація. Його роль та функція є центральними у цій війні, навіть відповідно до функціональних обов’язків.
Медійна активність
Коли мова заходить про медіаактивність, то тут ключову роль вже грає політика. Владі потрібно, щоб в інформаційному полі були ті спікери й образи, які не несуть загрози її іміджу
Зрозуміло, що розкручений медійний образ Залужного до певної міри насторожував владу. Але насправді своїм упередженням вони дуже сильно допомогли як Головнокомандувачу, так і армії. Вони вивели Залужного з-під інформаційних ударів. Тепер він зʼявляється не часто і дуже точково. Все, що він каже та робить – знаходить відгук в українців загалом та військових зокрема.
Якби Залужного було й надалі так багато, то рано чи пізно на нього посипалися б нападки не тільки пропагандистів, але й зʼявилося багато претензій з боку звичайних українців. Армії для організації оборони та контрнаступу потрібна тиша, і Залужний та його команда її мають. Тому що тепер вся увага зосереджена на Сирському та кількох інших командирах.
Також Залужний – це в першу чергу генерал для солдатів та офіцерів. Він про армію, війну, перемогу, розвиток Сил оборони, людські емоції та емпатію. Не кажу, що Сирський не цінує своїх людей. Але суспільству був потрібний генерал, який з ним спілкується. Вони його отримали. Сирський дає хороші новини кожного дня, він підсилює наші сподівання на перемогу. Він не виходить з повідомленнями на кшталт того, що війна буде тривати довго і це тільки перший її етап. Він про продуману державну інформаційну політику і єдине бачення перемоги.
Сирський - Єрмак
Генерал Сирський був призначений на посаду 5 серпня 2019 року. Це було логічне і зрозуміле кадрове рішення. До нього Головнокомандувачем був Руслан Хомчак, який точно не був другом Єрмака. Скоріше, людиною Андрія Богдана.
«Сирський – Єрмак – КДБ – зрада». Такий ланцюжок намагаються вибудувати так звані українські опозиціонери. Це шкідливий і деструктивний підхід, який вже давно не викликає посмішки. Бо люди, які прибувають до війська та чули про такого роду повідомлення в інформаційному полі, відчувають, м’яко кажучи, трохи менше довіри до командування, ніж треба.
Про відносини Єрмак-Сирський можна говорити, тільки відповівши на питання «А що буде після перемоги?». Чи може саме Сирський стати лідером партії військових? Влада бачить в ньому такого лідера і формує його медійний образ. Але чи спрацює це? Треба перемогти, а тоді й поговоримо!
Як командир Сирський виконує свої обов’язки й виконує їх добре. І під час війни нас має цікавити тільки цей аспект роботи бойового генерала.
Управління військами
Не варто заперечувати проблему з управлінням. У нас склалася зрозуміла і логічна структура управління, яка вже показала, що може дати результат. У нас була дуже сильна (зараз менша, бо стало більше непідготовлених людей) ініціатива офіцерів на місцях, які могли самостійно приймати рішення та діяти відповідно до ситуації на полі бою, не чекаючи бойових розпоряджень зі штабу.
Але в нас є тисячі офіцерів та командирів. Вони мають різний рівень знань та умінь. Багато з них ще рік тому мали за плечами тільки військові кафедри в університетах. «Піджаки» та «сапоги» в армії – це та реальність, яка не дозволяє вибудувати однакову й ефективну систему управління.
Також через велику кількість різних підрозділів з різних родів військ часто виникають проблеми з пріоритизацією завдань та не можливістю їх виконати вчасно. Для прикладу, підрозділ заходить на позиції, переходить у підпорядкування головної на цьому напрямку бригади ЗСУ, а та відповідно до завдань визначає, що йому робити. Все логічно і зрозуміло. Але… Існує ще об’єднане територіальне управління, яке теж може/дає свої розпорядження. Ну і, звичайно, командування підрозділу (з його роду військ) теж віддає свої розпорядження. Відповідно, один підрозділ на певній ділянці фронту з визначеною кількістю сил та засобів, може отримати три різні розпорядження від старших начальників. Це вносить плутанину, ускладнює службу та створює уявлення про кількох командирів у військах. Якщо підрозділ має досвідченого офіцера, який не боїться старших начальників та проявляє ініціативу, то підрозділ діє відповідно до ситуації на лінії зіткнення.
Це все заважає, але не зупиняє Сили оборони України. Ми парадоксальне суспільство, яке в критичний момент може діяти без влади й керівників. Самостійно справлятися з проблемами та задавати тон подальшого розвитку. Армія – це частина суспільства. І завжди знайдуться ті, які, попри обставини, зроблять все, що потрібно.
*******
Однією з проблем армії у 2014/15 роках була відсутність довіри до дій командирів. Командири не могли приймати рішення, бо в разі втрат чи провалу суспільство вимагало над ними суду і покарання. Але завдання командира – приймати важкі рішення, розуміючи ризики, проявляти ініціативу задля досягнення результату. Якщо немає довіри від суспільства, то командир буде відсиджуватись. А так ми не звільнимо свої території. Зараз у нас є довіра суспільства до командирів, є командири, що здатні приймати ефективні рішення (це не стосується всіх, але їх багато). Будь-які спроби знищити цю довіру українців – це вистрілити собі ж в ногу.
Рекомендуємо пройти навчальний курс Сучасна військова підготовка на платформі Prometheus
