У Путіна є мрія. Настирлива мрія, яка не дає йому спокою. Китай атакує Тайвань. Моментально припиняється постачання природного газу з Австралії та США. Союзники перекривають доступ нафтових танкерів з Ірану та країн Перської затоки. Вводяться жорсткі економічні санкції. Блокується експорт і імпорт. Єдине місце, де можна хоч якось компенсувати шалені втрати — Росія. На диктатора проливається довгоочікуваний золотий дощ. Але не з золота, а з юанів. Такий дощ однозначно зможе підняти рівень у калюжі, яка зараз наповнена індійськими рупіями і в якій знаходиться російська економіка. А що ще потрібно для історичної слави?
Проте ймовірність такого сценарію вкрай мала, тому що китайське керівництво дуже раціональне у своїх діях. І воно раціонально готується до майбутньої війни.
Можливі санкції
Розмір китайської економіки та її інтегрованість у міжнародні відносини не дозволять впровадити по-справжньому жорсткі санкції проти Пекіна, якщо він все ж таки зважиться на окупацію Тайваню. Ймовірно, вони будуть точковими, спрямованими на вразливі місця, а тому спектр таких заходів невеликий.
Так, в арсеналі Заходу є вже випробуване на Росії заморожування резервів. Валютні резерви Китаю становлять 3,2 трлн доларів США (дані на кінець червня 2024 року), і 95% з них є активами в іноземній валюті. За оцінками аналітиків, на валюти країн Великої сімки припадає близько 89% усіх резервів КНР. Крім державних резервів, є міжнародні активи банківського сектору Китаю — 1,5 трлн доларів США, більша частина яких теж у валютах G7. Тобто скоординовані дії G7 можуть завдати чутливої шкоди Китаю. При цьому країни G7 постраждають значно менше – лише 2% їх резервів зберігаються у юанях.
Ще один важіль — відключення від системи міжнародних розрахунків SWIFT Центрального банку Китаю та як мінімум чотирьох найбільших комерційних банків. Наразі китайські банки щорічно обслуговують міжнародні операції на 6 трлн доларів США.
Заморожування валютних резервів та одночасне відключення від міжнародної банківської системи загрожують дефіцитом іноземної валюти, що призведе до зниження курсу юаня. У відповідь на такі санкції Пекін може запровадити у себе контроль за валютним ринком та обмінним курсом. Але для стабілізації платіжного балансу владі доведеться дозволити юаню суттєво просісти. Це призведе до подорожчання імпорту та інфляції.
Не виключені персональні санкції, а також обмеження щодо компаній чи цілих секторів, наприклад, оборонної промисловості та суміжних галузей.
Масштабніші торгові обмеження запровадити буде складніше. Китай є найбільшим постачальником товарів як для США, так і для ЄС. Але Китай – не лише постачальник. Він і ринок збуту. Третій за важливістю як для США (після Мексики та Канади), так і для ЄС.
Водночас сам Китай здійснив розворот на Схід — його найбільшим експортним ринком стали держави Південно-Східної Азії, випередивши США та Європу у листопаді 2023 року. За минулий рік китайські компанії інвестували в Саудівську Аравію рекордні 16,2 млрд доларів США. Ще 2022 року цей показник становив лише 1,3 млрд доларів США.
Торгові санкції – це підвищення мит на китайські товари та зниження їхньої конкурентоспроможності. Для тамтешньої економіки це може бути серйозним ударом — експорт впаде, що може торкнутися 100 мільйонів робочих місць. Стільки людей у Китаї залежать від зовнішнього попиту, і майже 45 мільйонів — від кінцевого попиту з боку країн G7. При обмежувальних заходах імпорту більшість цих робочих місць, принаймні тимчасово, опиниться під загрозою.
Втім, між США та Китаєм давно йде торговельна війна і Америка вже запровадила обмеження на експорт до Китаю товарів стратегічної важливості, на кшталт чіпів та військових технологій. У разі ескалації конфлікту перелік товарів та жорсткість заходів зростуть. Але як ми це бачимо на прикладі Росії, товари можуть надходити в обхід санкцій через треті країни.
У Китаї пильно стежать за антисанкційною політикою щодо Росії, і попередні висновки такі: потрібно запроваджувати контроль за обігом своєї валюти, а також налагоджувати власну інфраструктуру обміну інформацією між банками. І тут у Пекіна справи набагато кращі, тому що існує система CIPS — аналог SWIFT, який використовується в більш ніж ста країнах світу.
Реальні кроки
Китай рекордно скуповує золото, накопичивши запаси на суму 170 млрд доларів США.
Китай прагне бути все більш важливою частиною міжнародного ланцюжка поставок, одночасно все більше спираючись на власні сили. Це збільшення споживання на внутрішньому ринку та залучення зарубіжних інвестицій, що у довгостроковій перспективі має мінімізувати залежність китайської економіки від суміжних ринків та технологій.
Те, що раніше вироблялося та вирушало до Сполучених Штатів, заходами стимулювання намагаються перенаправити на внутрішній ринок. До пандемії це спрацьовувало непогано. Зараз гірше — після пандемії зростання слабке, люди стали менше купувати, більше заощаджують, тому поки що політику не можна назвати успішною.
Інший план влади повинен перевести Китай зі статусу світової фабрики, що виробляє низькоякісні та дешеві товари через низьку вартість робочої сили та переваг ланцюжків поставок, у статус виробника товарів та послуг з високою доданою вартістю. У 2025 році закінчиться лише перший із трьох запланованих кроків. Але Китай поки що не впорався з цим завданням. Реалізація програми призвела до значних витрат для економіки, погіршила ситуацію з торговими партнерами, які теж почали ставити в пріоритет своїх виробників, а китайські фірми, що отримали підтримку, скористалися нею неефективно.
Сьогодні Китай діє, виходячи з припущення, що напруженість у відносинах зі Сполученими Штатами та Заходом є досить серйозною і навряд чи зменшиться найближчим часом.
Жоден із перерахованих економічних заходів не вводиться з розрахунку саме на швидкий напад на Тайвань. Адже поки економіка Китаю гальмує, у розпорядженні влади залишається все менше інструментів для пом'якшення економічної шкоди санкцій.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
