Як відомо, 28 липня в Україні відзначають свято державності. Воно ж - день святого Володимира, воно ж - день хрещення Русі. Як і більшість подібних дат, ця дата з’явилася в календарі тоді, коли аргумент про божественне походження влади перестав бути безвідмовним, і підданим потрібно було пояснювати більш детально, чому вони платять і навіть періодично воюють. Російська імперія якраз робила черговий крен в бік православ’я, тому дата Володимирового хрещення була дуже доречною, щоб підкреслити окремішність «російського цивілізаційного проекту» на противагу і «латинському» Заходу, і мусульманському Півдню.
Греко-католики в Австро-Угорщині теж відзначали цю дату, але значно скромніше. Непросто було довести, що ти не русофіл, якщо святкуєш не лише річницю Берестейської унії, але і хрещення Русі.
Як і тоді, так і тепер, головне – це контекст, трактування та правильне розміщення акцентів. Наприклад, історик Тімоті Снайдер стверджує, що саме прийняття християнства на офіційному рівні розпочинає відлік державності в Києві. Не якоїсь «православної цивілізації», а саме нормальної державності, як це було в християнських утвореннях Європи того часу.
Ця точка зору тим більш притомна, що дозволяє не зациклюватися на міфічному 1500-літньому Києві, коли на догоду партійній номенклатурі було «науково доведено» заснування міста у 5 столітті. Звісно, всім хочеться давніше, величніше, автохтонніше. Але на довгу перспективу це так не працює.
Отже, до акцентів. Раніше був акцент на православ’ї і «окремій цивілізації». Зараз цю тему осідлав Арестович, але його можна зрозуміти – йому це потрібно для роботи, щоб «окучувати» лайт-ватний електорат. А в таких випадках різке переривання в споживанні звичної інформації може зіпсувати всю терапію. Тому помаленьку, від «9 мая» до 8 травня, від «колиски трьох слов’янських народів» до «хрещення Русі-України»…
На офіційному ж рівні ми бачимо правильний акцент на входженні в Європейську сім’ю народів. Актуально і навіть правдиво, звісно з поправкою, що народи нікуди не входили, входила аристократія. Але народ перестали продавати в рабство у промислових масштабах, а це практично як «безвіз» на ті часи.
Це не про «православну цивілізацію», а про цивілізацію християнську, європейську. Саме те, що потрібно в умовах дедалі більшої секуляризації суспільства. І в цьому ще один плюс такого «світського навернення в християнство» (вибачайте за каламбур) – нема форсування так званого Володимирового хрещення. Це термін, яким нас вкотре намагаються звести на якийсь «унікальний третій шлях», чиї рейки, як відомо, ведуть в кращому разі в «третій світ», а частіше – в тупик. Тому, коли черговий раз «котитимемо бочку» на Арестовича, давайте подумаємо. Він це принаймні робить з якоюсь метою, чисто прикладною. А нам, простим парафіянам, для чого ота візантійська унікальність?
Тим більше, що ніякого православ’я ніхто не приймав - до Великого розколу на момент хрещення князя Володимира залишалося ще два покоління. «Так сі стало». Константинополь тоді якраз переживав черговий підйом перед черговим ще крутішим піке, імперія виглядала «огого», тому в Києві вирішили перейняти більш актуальний модний стиль.
Але ж головне не стиль. Головне - християнство, що означало повноправне становище в колі таких самих політичних суб’єктів. З чим нас всіх можна і привітати. Акценти правильні, така історична політика нам потрібна. Підозрюю, що обійшлося без залучення «професійних істориків» :)
Окремий бонус – це перехід на нормальний календар з наступного року. За яким день української державності відзначатимемо 15 липня – можна відразу і про Грюнвальд згадати. Про стратегічне партнерство народів Центрально-Східної Європи перед лицем різних загроз. Просто чудово.
