Коли Дональд Трамп у 2016 році увійшов до Білого дому, багато хто сприймав його як випадкового популіста, політичного аутсайдера. Та з часом стає очевидно: він виявився передвісником глибших і системних змін. Трамп не просто змінив курс США — він фактично започаткував епоху, яку можна назвати кінцем глобалізації в її класичному вигляді.
Його гасло America First стало не просто слоганом, а політичною програмою: перегляд торгових угод, запровадження тарифів, вихід із Транстихоокеанського партнерства, торгова війна з Китаєм. Трамп поставив під сумнів те, що раніше здавалося непорушним: вільну торгівлю, відкриті кордони, глобальну кооперацію. США за Трампа більше не прагнули бути "глобальним поліцейським", критикували НАТО, зневажали ООН, підривали авторитет СОТ і навіть ставили під сумнів саму доцільність багатосторонніх альянсів. Повернення до односторонньої політики підірвало довіру до американського лідерства й посилило ізоляціоністські тенденції в інших країнах.
Це не означає, що глобалізація остаточно померла. Але вона втратила статус безальтернативної ідеї. Ринок перестав бути єдиною «релігією». На зміну сліпій вірі в глобальний капітал прийшов прагматизм. Держави прагнуть контролювати критичні галузі, зберігати стратегічну автономію, мати власний план Б.
Світ змінився. Багатосторонність більше не гарантує вигод. Кордони знову перетворилися на лінії оборони. Глобалізація перестала бути догмою — вона лише одна з опцій. І в цьому — заслуга чи провина Дональда Трампа. Залежно від точки зору.
Варто зауважити: Трамп не створив ці тенденції, а лише став їх каталізатором. Антиглобалістські настрої, розчарування через втрату робочих місць, зростання нерівності, культурна тривожність — усе це накопичувалося роками.
Трамп став своєрідним водорозділом у світовій політиці. Його курс на розрив із глобалістською парадигмою відображає глибші трансформації світового порядку. І сьогодні вже окреслюються два можливі сценарії світу "після Трампа":
- Світ стає більш замкненим і націоналістичним, із обмеженою довірою між державами.
- Більш вірогідний — стрімка «деамериканізація»: США, вдаючись до політики тиску з позицій сили, втрачають роль загальновизнаного «рефері» та гегемона. У відповідь країни змушені переосмислити свої зовнішньополітичні моделі, формуючи нові альянси — вже без орієнтації на Вашингтон.
Ризики на шляху до повалення «гегемона»
Аналізуючи перспективу «маргіналізації» США, не можна забувати, хто був і залишається головними флагманами антиамериканізму: Китай, Росія, Іран та їхні сателіти. Це і ШОС — альтернатива НАТО, і БРІКС — ініціатива Китаю та Росії, що мала на меті створити авторитарну альтернативу Заходу, витіснити долар та сконцентрувати контроль над ресурсами.
І хоча Трамп не започаткував цю конфронтацію, він уявив себе стратегом, здатним грати на протиріччях: маніпулювати противниками за допомогою мит, шантажу і лестощів. Йому імпонував авторитаризм Путіна, викликала захоплення централізована модель управління Сі Цзіньпіна. У певний момент йому навіть здавалося, що він зможе відтягнути Росію від Китаю, завершити війну в Україні й отримати собі стратегічного партнера з необмеженими ресурсами. У його уявленні Європа мала стати донорами нового світопорядку, а решта — припинити торгівлю з Китаєм.
І, можливо, йому б це вдалося, якби не його непередбачуваність, схильність до авторитаризму та культ особистої непогрішності. Трамп зібрав навколо себе команду, яка не ставила під сумнів його рішення — навіть якщо ті змінювались кілька разів на день. Уряд виглядав як хаотичний інструмент, а не механізм ефективного управління.
Його нестримна манера спілкування вбивала навіть раціональні ініціативи. Питання щодо китайського контролю над Панамським каналом чи пропозиція купити Гренландію могли б бути врегульовані дипломатично — якби не хамська форма подачі. Відносини з Європою теж могли бути врегульовані, якби їх не супроводжували шантаж, образи і вимоги "контрибуцій" за допомогу США у Другій світовій.
Митна війна з усім світом, за винятком Росії, показала ще один його прорахунок: не можна тиснути митами на країни, які володіють великими обсягами американського державного боргу. Японія продемонструвала це, почавши розпродаж американських облігацій. Такий хід міг миттєво обвалити ринки й зробити американських пенсіонерів жебраками.
Це змусило Трампа "дати задню": оголосити відстрочку нових мит для 75 країн на 90 днів і зосередитися на Китаї. Але це вже запустило ланцюгову реакцію втечі від долара. Він почав втрачати довіру й позиції — навіть щодо швейцарського франка і євро. Світ почав поступово відмовлятися від долара як головної резервної валюти.
Здавалося б, це добрий крок до демонтажу американського диктату. Але є велике «але».
Загроза заміни Вашингтона Пекіном
І тут ми повертаємось до старих знайомих антиамериканістів — Китаю, Росії, Ірану. У певних колах уже лунають пропозиції формувати нову систему світової торгівлі без участі США, а то й під проводом Китаю. Така короткозора перспектива може здаватися привабливою тільки відвертим невігласам або свідомим агентам впливу.
Кому, як не українцям, знати: Росія і Китай не приносять миру й стабільності. Російська війна проти України — це перший реальний тест російсько-китайського антизахідного альянсу. Тож політика стримування Китаю — це не лише економіка, а й спроба зупинити війну в Європі.
Парадоксально, але Україні нині вигідна "митна війна" Трампа:
- Вона обвалює світові ринки й знижує ціну на нафту — головне джерело доходу російського бюджету війни. А отже й наближає перемирʼя та мир.
- Вона перетворює Європу на самостійний центр прийняття рішень — без постійного оглядання на Вашингтон.
- Вона змушує реформувати систему міжнародної безпеки без огляду на волю США.
- Вона дає шанс відновити принцип верховенства права замість права сили.
- Вона підштовхує демократичний світ до самостійності та ініціативності.
І нарешті — вона дає Україні шанс на завершення війни та початок мирного відновлення.
Так виглядає деамериканізація по-американськи. Проте все це принесе позитив лише за умови, що світ не замінить Вашингтон на Пекін.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
