На жовтневому неформальному саміті європейських лідерів пані прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен організувала обговорення того, як саме потрібно реагувати на загрозу зі сходу та нарощувати обороноздатність континенту. Послання пані Фредеріксен було простим та зрозумілим: Європа вже є мішенню гібридної війни і повинна зрозуміти, що вторгнення Путіна в Україну також спрямоване проти Заходу.
Така риторика навряд чи є чимось унікальним. Еммануель Макрон був не менш красномовним. Але різниця в тому, що Франція надала Україні 7,56 мільярда євро загальної допомоги, а данці з економікою майже в чотири рази меншою спромоглися виділити 10,1 мільярд євро.
Чому так? Політична воля, фінансова спроможність, історичні аналогії – все це пояснює, чому Данія має найуспішнішу модель як для воєнної відбудови, так і для фінансування оборонних закупівель нашої країни.
Якщо розрахувати витрати країн на допомогу Україні за весь період війни на душу населення, то тут Данія є безсумнівним лідером - 1 655 євро. Для порівняння: Польща – 235 євро, Франція – 283 євро, Велика Британія – 401 євро.
Данія четвертою після Великої Британії, Німеччини та Франції підписала Угоду про співробітництво у сфері безпеки та довгострокової підтримки. В Угоді, крім класичних положень щодо українського шляху реформ у економіці та сфері права фігурує також потужний військовий блок.
Так виникла унікальна «данська модель» – система закупівлі озброєнь в українських виробників та їх відправлення безпосередньо на передову. Доцільність програми пояснюється дуже просто - Україна має набагато більше можливостей для виробництва зброї, ніж грошей, які для цього потрібні. Є сенс допомогти Україні придбати більше самохідних гаубиць «Богдана» вартістю 2,5 млн доларів, які вона може побудувати та обслуговувати самостійно замість того, щоб постачати французькі «Caesar» по 4,2 млн доларів чи вишукані шведські «Archer» за ціною ~ 10,4 млн доларів за штуку.
Показово, саме Данія ухвалила безпрецедентне рішення про передачу Україні всіх наявних в країні самохідних гаубиць «Caesar». Цей крок став символом найвищого рівня довіри, адже країна фактично «оголила» свої запаси заради підтримки України.
Окрім гаубиць, Данія стала однією з перших країн, що зобов’язалися передати Україні винищувачі F-16, а також активно підтримує навчання українських пілотів. Це дозволяє нам фактично «з нуля» створити свій оновлений повітряний флот для захисту від російських атак.
Копенгаген також виступає дипломатичним лідером, просуваючи жорсткіші санкції проти Росії та закликаючи до єдності в ЄС щодо підтримки України. У форматі «Раммштайн» активно координує свої дії з іншими союзниками, демонструючи, що навіть невелика країна може мати значний вплив.
Створення багаторічного «Фонду на підтримку України» (8,5 млрд доларів на 2023-2028 рр.), свідчить про глибоке усвідомлення Данією необхідності тривалої боротьби та післявоєнної відбудови. Це демонструє, що підтримка не буде залежати від політичної кон'юнктури.
Данія є однією з небагатьох країн Європи, яка як учасник «коаліції рішучих» готова направити своїх військових для європейської наземної місії в Україні в рамках можливих гарантій безпеки.
Окрім військової підтримки, Данія активно долучається до гуманітарних ініціатив. Наприклад, вона фінансує проекти з відновлення зруйнованої інфраструктури в українських містах, таких як Миколаїв, та надає підтримку українським біженцям, створюючи програми інтеграції та соціального захисту.
Тож чому Данія? Одна з причин полягає в тому, що вона може. У часи дефіцитних та непомірно соціально орієнтованих бюджетів сусідніх країн її борг є одним з найнижчих у Європі, складаючи трохи менше 30% валового внутрішнього продукту і продовжує знижуватися. По-друге, Данії бракує власної великої збройної промисловості для розвитку, тому легше робити те, що має сенс для України – допомагати їй купувати зброю, яку вона виробляє сама.
Історичний досвід Данії, зокрема окупація під час Другої світової війни, сформував її глибоку чутливість до загроз з боку авторитарних режимів. Також цей досвід навчив данців цінувати колективну безпеку через НАТО та ЄС та швидко реагувати на будь-які спроби зовнішнього тиску. Коли у 2025 році Дональд Трамп не виключив можливості анексії острова Гренландія - це змусило Данію інвестувати 8,5 мільярда доларів у арктичну оборону (кораблі, літаки та інфраструктуру) для стримування таких загроз. Саме це робить Данію особливо емпатичною до України, де агресія авторитарної Росії нагадує про уроки минулого: ігнорування ранніх сигналів може коштувати свободи.
Данія — саме той приклад країни, чиї відносини з нами не затьмарені історичними претензіями. Польща й Угорщина нерідко апелюють до минулого, трактуючи його вибірково — так, як зручно їхній внутрішній політиці. Данія не шукає у старих картах аргументів для сучасних рішень. Вона дивиться на Україну не через призму історії, а через призму спільного майбутнього.
Данія бачить Україну не лише як партнера у війні, але й як майбутнього члена європейської сім’ї. Копенгаген підтримує євроінтеграцію України, надаючи експертизу для реформ у сфері права, економіки та державного управління, а також планує відігравати ключову роль у післявоєнній відбудові.
Саме такий підхід потрібен об’єднаній Європі, коли вона вирішує - як будувати «стіну з дронів», чи виділяти арештовані російські активи для протидії агресії, чи заохочувати прагненню Києва до членства в Європейському Союзі. Найкраща порада, яку можуть отримати європейські лідери — це прислухатися до данців, бо вони вже впоралися з цим завданням.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
