Практично аксіомою стало твердження, що існує два варіанти розвитку подій стосовно Росії. Перший – послаблення РФ до прийнятного рівня, другий – дезінтеграція і розвал території, насиченої ядерною зброєю. Звісно, світові лідери не хочуть мати справу із десятком Кадирових, озброєних стратегічними ракетами, тому наразі «ставка» полягає на тому, щоб послабити режим в Москві і змусити його «визнати поразку в Україні».
Тут виникає логічне питання, на яке ці світові лідери стараються не давати відповіді – а що далі? Далі, як попереджає Україна, а також країни, які межують з Росією, буде підготовка до нової війни і спроба реваншу.
Але і в цьому попереджені не враховується один важливий нюанс – динаміку змін в самій Росії. Це не статична система, яка просто поповнює втрати і пробує знову. Це ще й суспільство, яке підтримує режим, шукає винних, таврує зрадників і все більше «воює із загниваючим Заходом». При чому воює не так, як «діди», а як це прийнято робити в Ірані – дивлячись не у світле комуністичне майбутнє, а в благословення вигадане минуле.
Тому, навіть коли політики з Польщі чи країн Балтії попереджають, що «Росія повернеться», це лише половина біди. Друга половина – це як і в якому вигляді вона повернеться.
За останні роки Москва здійснила поворот до євразійства. Всі фріки, на яких на початку 2000-их показували пальцем як на божевільних, тепер виявилися пророками та провидцями. Православна містика, таврування богопротивного гендеру на державному рівні, дружба з ХАМАСом – це неможливо було уявити чверть століття тому. Як і те, що найкращими друзями Росії стануть Пхеньян і Тегеран.
Безумовно, це вплине (і вже вплинуло) на зовнішньополітичну позицію Москви. І навіть на саме трактування росіянами, що таке «внутрішнє» і що таке «зовнішнє». Кордони держав – це дуже умовна конструкція на Сході, можна сказати – західна вигадка. На Сході мислять категоріями «правовірних спільнот» - а де вони закінчуються, хтось знає? Нема кордонів і в питаннях влади, тому розподіл на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади такий же умовний, як і на світську та духовну владу.
Перехід на «східні духовні рейки» буде для росіян і раціональним вибором. Ніхто ж не хоче каятись і платити репарації, вони ж не якісь переможені німці, щоб їх денацифіковувати. Можна «з чистою совістю» закритись в спільноті, яка «воює зі світовим злом». Тим більше, що ліберали-західники давно за кордоном, а їхні шанси достукатись до російського «глибинного електорату» близькі до нуля.
В цьому плані оптимізм, пов’язаний із природнім вимиранням «білого» населення Росії є передчасним. Росія не обов’язково повинна бути «білою», чи навіть православною. Не виключено, що через декілька років ми станемо свідками появи нової синкретичної релігії на основі православ’я, мусульманства і комуністичної ідеології. Головним ворогом і сатаною будуть ЛГБТ, звісно. Ну і нацисти…
Звідси висновки. Загроза від РФ не лише не зменшиться, вона збільшиться через деякий час і стане глобальною. Тому вступ України до НАТО багато чого змінить для Заходу і для нас, але нічого не змінить для Москви. Коли поряд із ісламським фундаменталізмом Тегерану розквітне московська версія «правовірності», об’єктом «праведної гібридної війни» буде увесь Захід, без огляду на формальні договори.
В цьому плані важливо, щоб Україна поменше позиціонувала себе як «фронтир», «прикордоння» та не вживала інші, благородні, але абсолютно зайві, епітети. Фронтир передбачає взаємопроникнення, а нам важливо опинитися всередині «Граду Божого» до того часу, коли на Сході виникне чергова інкарнація «Гога і Магога».
