Україна унікальна у багатьох речах. Під час активної фази війни ми ще й зрозуміли, що у нас безпрецедентний рівень свободи слова. У нас відкрито обговорюють ситуацію на фронті, спецоперації та рішення командування. До бойових позицій мають доступ не тільки ЗМІ, але й блогери, які раніше виготовляли розважальний контент. З одного боку, це може сильно нашкодити, але українці не погано справляються, щоб не видати ворогу важливу інформацію. З іншого боку, влада може відчувати та розуміти настрої суспільства вже і зразу щодо всіх актуальних події. Бачити різні точки зору та робити відповідні висновки.
Саме тому варто більш детально розбирати такі кейси як події від 2 березня у Брянській області РФ, а саме «рейд» бійців Русского добровольчого корпусу (далі – РДК). Від цього «рейду» ми не отримали та не отримаємо жодного позитивного результату. Тут навіть немає значення, як його використовувала і використає Росія. Для нас важлива думка партнерів і їх сприйняття ситуації.
Але варто відзначити, що українські «експерти» вже розказують, що реакцією на цей «рейд» було використання ракет «Кинджал» під час останньої масованої ракетної атаки. Такі аргументи є безглуздими та недалекими. По-перше, тому, що їх вигадала сама Росія. По-друге, росіяни не шукають причин, щоб вбивати українців, вони це роблять, бо хочуть вбивати.
Ситуація з «рейдом» може сприйматись з кількох ракурсів: українські спецслужби не знали про нього; знали та допомогли, не маючи власної вигоди; організували його.
Якщо не знали, то виникає питання до якості роботи наших спецслужб. Чому на українській території озброєна група іноземців здійснює «рейди» та двічі перетинає кордон України. Звідки у них зброя та чому їх не затримали. Враховуючи якість несення служби Силами оборони та заяви РДК, виходить, що знали про дії групи.
Якщо знали й допомогли, але не мали ніякої вигоди від цього, то чому спецслужби допомагають громадянам іншої держави пересуватись по Україні озброєними, перетинати кордон держави та що це взагалі за такий «альтруїзм». Чи не стаємо ми заручниками так званої російської опозиції, яка має свої окремі цілі? І навіть якщо ці цілі у нас однакові, то важливо, щоб їх дії не нашкодили нашим стосункам з партнерами.
Якщо ж причетні до організації, то тут ще більше питань. Скоріш за все правдивою є версія, що Росія готувала провокацію в цьому районі, чим і скористались наші служби, запустивши РДК. Для цього все було готове по той бік кордону, то чому не скористатися. Але з огляду на результат – це легковажність, просто гра, демонстрація ворогу, що ми кращі й можемо його перемогти та навіть принизити.
Але, який все-таки результат дав цей «рейд»? Наразі жодного. Звичайний інформаційний вихлоп в Україні та закордоном, не більше. Але хіба для цього потрібні такі заходи з боку України? Ні в Росії, де теж не було змістовного і логічного продовження (інших акцій, інформаційної компанії, диверсій).
На мою суб’єктивну думку, ми навіть зашкодили своєму інформаційному полю, бо останні тижні українські ЗМІ дають дуже багато ефірного часу росіянам. Які хоч і воюють за нас (принаймні так кажуть), але їх повідомлення не несуть змістовного наповнення для українців, є банальними та простими, та навіть просувають тези російської пропаганди про те, яким має бути традиційне суспільство.
Такі дії відволікають від справжніх героїв і важливих операцій, про які суспільство чує менше, бо про це менше говорять. Наприклад, спецпідрозділ ГУР Kraken знищив дві вежі спостереження на території Росії – ця новина важливіша, вона показує нашу силу, впевненість і слабкість Росії.
7 березня у Києві попрощались із чотирма бійцями диверсійно-розвідувальної групи з добровольчого батальйону «Братство», які загинули на території Брянської області РФ 25 грудня 2022 року. Вони робили «бавовну» і ці воїни однозначно достойні уваги й пошани й про них варто говорити. Вони проводили круті військові операції, а не показові зйомки, щоб у них взяли інтерв’ю.
Не варто також такими рейдами як в РДК нівелювати роботу і результат українських воїнів, показуючи, що це все весело, легко і для «приколу».
Ненавидіти росіян зараз - це звична реакція. Це допомагає і навіть мотивує працювати ще більше. Бажати росіянам відчути те саме, що й ми після Бучі, Ізюму та Маріуполя - теж нормальна реакція. Бажання, щоб по їхніх містах були завдані ракетні удари також легко пояснити. Навіть дуже хочеться, щоб бахнуло і не раз.
Попри відсутність офіційного підтвердження, ми завдаємо ударів по тимчасово підконтрольній росіянам території (нагадую, що Крим це Україна). І проти цього немає заперечень у партнерів, навіть якщо є жертви. Немає, бо ми б’ємо по військових об’єктах чи по тому, що використовується військовими. Якщо ціль виправдана і зрозуміла, то навіть жертви серед цивільних сприймаються тільки як супутні втрати.
Але такі «рейди» у цивільні населені пункти, де немає військових об’єктів, не підтримуються партнерами.
Якби «рейд» завершився так, як малювала російська пропаганда, то втрати були б невиправдані й партнери нас би спитали за такі дії. А тут знову постало би питання далекобійної зброї, що, мовляв, ризиковано нам її давати, бо будуть обстріли російських міст.
Важливо памʼятати, що представники РДК представляють різні, так би мовити, «субкультури», що не толеруються в сучасному демократичному світі - в Європі та США. І вибір цієї організації, як лідера у протистоянні «системі Путіна», виглядає дуже дивним, бо їх ніколи не підтримають західні партнери України. А саме партнери будуть вирішувати долю Росії після нашої спільної перемоги.
Використовувати росіян з метою наближення перемоги треба, але так, щоб не нашкодити собі у відносинах з партнерами та не перетворювати такі операції на цирк.
