Дві сумні річниці. Першого лютого 2003 р. при поверненні на Землю зазнала катастрофи «Колумбія» – перший з п′яти американських «шатлів», космічних «човників», що свого часу вразили уяву «фанів» космічних польотів. Усі семеро членів екіпажу загинули, зокрема, й перший ізраїльський астронавт Ілан Рамон та астронавтка Калпана Чавла, що раніше була серед супутників нашого Леоніда Каденюка у його єдиному польоті…
Катастрофа «Колумбії» виявилася фатальною для долі цілого проекту «шатлів». Вона стала другим випадком загибелі «човника»; першим була сумнозвісна трагедія «Челленджера», що сталася 28 січня 1986 р. та також забрала життя сімох відважних чоловіків та жінок. Чи були могутні «човники» аж надто небезпечним космічним транспортом, можна сперечатися, адже вони виконали 135 місій, з яких 133 були успішними. Проте трагедія «Колумбії» зрештою призвела до закриття програми, яка тривала тридцять років, у 2011 р. Щоправда, до цього спонукав й інший та, можливо, головний чинник – фінансовий. Виведення на орбіту корисної ваги на «шатлі» коштувало ну дуже дорого, додаючи аргументів для старого плачу пересічного платника податків, якому яке діло до космосу, коли ось тут поруч ніяк не відремонтують дорогу…
Втім, до цього аргументу теж маємо прислухатися, тим паче у демократичній країні. До того ж, «шатли» були американською гордістю у роки «холодної війни», частиною «стратегічної оборонної ініціативи» (більше жупелу для СРСР, як виявилося, ніж реальної програми), а на початку 2000-х ще здавалося, що проблема Москви закрита назавжди, що з ними можна мати справу, попри деякі «але», у тому числі й у космічній сфері.
У результаті, після 2011 р. виявилося, що Сполучені Штати взагалі не мають пілотованого космічного корабля, і єдиним засобом доправляти екіпажі на Міжнародну космічну станцію (ну й повертати назад на Землю) залишилися російські «Союзи». Щоправда, 2003 р. здійснив свій перший політ з «тайконавтом» на борту китайський «Шеньчжоу» – так вражаюче схожий на старі «Союзи» – але китайська програма пілотованих космічних польотів пішла окремими рейками, жодним чином не перетинаючись із західними проектами. Хоча і Європейський Союз, і Японія, й чимало інших країн світу мають власні космічні амбіції та плани, пілотований корабель – це надто масштабне та складне завдання, за яке після закриття програми «шатлів» ніхто з них братися й не намагався.
Отже, США опинилися на роздоріжжі – без власного корабля, у повній залежності від російських «перевізників» на МКС, і перед питанням – що робити далі. У загальних рисах, ухвалена перед закриттям програми «човників» концепція передбачала наступне. Розробити новий корабель, який був би набагато меншим та економнішим за «шатли», повертаючись до старої ідеї повернення на Землю лише «капсули» (посадкового апарату) з екіпажем, проте зробити її багаторазовою. І змінити засади, на яких приватний бізнес залучається до космічних розробок. Хоча у Сполучених Штатах замовником та організатором пілотованих програм була, в особі НАСА, держава, яка повністю їх фінансувала, розробкою космічних кораблів, на відміну від СРСР, займалися недержавні компанії. Проте вони переходили у розпорядження НАСА приблизно так само, як Пентагон отримував бойові літаки: після виконання контракту апарат ставав власністю агенції, яка повністю визначала програму його використання. Тепер недержавний підрядник мав частково фінансувати проект сам, водночас залишаючись власником кораблів та отримуючи можливості для їх комерційного використання поза межами польотів з астронавтами НАСА. Зрозуміло, що у цілому це мало працювати дещо складніше, ніж, приміром, оренда «бусика» у приватного перевізника, проте концептуально доволі схоже.
НАСА уклала контракти з двома компаніями – «Боїнг» та Space X, що відтак стали конкурентами у змаганні за можливість першими повернути американців на орбіту на власному кораблі. І компанії Маска вдалося обійти конкурентів. Перший успішний пілотований політ «Дракона», як охрестили новий апарат, відбувся 2020 р., між тим «Старлайнер» від «Боїнга» ще мав боротися із низкою проблем, які треба було розв’язати після невдалого тестового польоту у 2019 р. Зрештою, у травні 2022 р. корабель від конкурентів Маска зміг здійснити перший вдалий політ в автоматичному режимі (зі стиковкою з МКС), проте вирішальна для долі проекту місія з екіпажем ще попереду.
Отже, «Crew Dragon» сьогодні – єдиний діючий космічний корабель США. Ризикну порівняти його зі свого роду «айфоном» у не надто поки що розмаїтому світі пілотованих космічних апаратів – поєднанням новітніх технологій, дизайну, вмілого піару та прибуткового бізнесу. Усі вісім місій корабля були вдалими. Точніше, чотирьох кораблів, бо на даний момент існують чотири такі апарати. Капсула, як зазначалося вище, є багаторазовою, так само як частково багаторазовою (повертається перший ступінь) є і ракета, яка виводить його у космос, що має важливе значення для вартості місій та прибутковості діяльності Space X у цілому.
«Старлайнер» за своїми можливостями є прямим конкурентом «Дракона», до того ж, на відміну від останнього, він сідає на сушу, тому спеціальному кораблю не треба «виловлювати» його в океані на місці приводнення. Варто щиро побажати успіху його творцям, адже, попри увесь досвід сучасної космонавтики, космічні польоти залишаються далеко не буденною і ризикованою справою.
На жаль, та обставина, що проект «Боїнга» занадто відстав від графіку, змушує НАСА поки що продовжувати співпрацю з росіянами у польотах на МКС. Усе розписане на роки, і можливостей Space X сьогодні не вистачить…Одним з наслідків стала паскудна вихватка трьох осіб з фізіономіями прапорщиків у третьому поколінні (російські герої космосу), які минулого літа розгорнули на борту станції прапори путінських новоутворень на Сході України.
Що ж «Союзи»? Попри усі модернізації, в основі вони залишаються радянською технікою 1970-х. Годі відмовити їм у надійності, вона доведена довготривалою практикою, проте це позавчорашній день, кольоровий телевізор «Рубін», чи космічні «жигулі»…У двадцятому столітті (чи в епоху президентства Путіна) у Росії дві Нобелівські премії у галузі природничих наук (одна поділена між двома радянськими/російськими вченими та американцем, лауреат іншої давно вже фактично британець) – ось характеристика ролі цієї «наддержави» у світі сучасної науки та її технологічного рівня. Звісно, планів у «роскосмосу» безліч. Презентуються макети та відео. На рік такий-то планується перший запуск такий-то, а там ще, а там і власна станція, і про Місяць думають…Але ж ні, пані та панове, ні, нічого не буде. Країна, чиї керівники занурили її у людожерську війну, викреслили з цивілізованого світу, почали знищення власної економіки та спрямували бюджет у чорну діру воєнних видатків, перспектив у космічних справах не має.
Чи можуть з′явитися незабаром інші пілотовані космічні апарати, здатні вийти на навколоземну орбіту? У грудні минулого року повним успіхом завершилася перша безпілотна місія «Оріона»; проте він – у трохи вищий лізі, і призначений лише для майбутнього польоту на Місяць. Думаю, цей надзвичайно цікавий сюжет заслуговує на окрему розповідь. Поки що не дістався орбіти «Старшип», ще одне мегаамбітне починання Space X. Компанія працює над ним із вражаючою наполегливістю, проте його реальні перспективи оцінити сьогодні дуже важко.
Думає про свій власний орбітальний транспорт і Європа. Нещодавно група астронавтів Європейської космічної агенції виступила із закликом створити європейський пілотований корабель, щоб зрештою стати незалежними від позаєвропейських «перевізників». Однак, питання, чи візьметься Європа за таке починання у скільки-небудь скорому майбутньому, залишається відкритим. Такі проекти, що займають чимало років роботи, вимагають не лише фінансів, але й твердої волі та послідовності у їх реалізації, а саме із цим у Євросоюзі нерідко труднощі. Майбутнє покаже. Так чи інакше, після багатьох років відносного застою, сьогодні пілотована космонавтика у демократичному світі набуває нового та потужного імпульсу.
