Сьогодні, 5-го грудня, вступають в дію західні санкції щодо російської трубопровідної нафти, обмеження перевезення її танкерами та встановлення верхньої цінової межі в 60 доларів. Соціальними мережами та медійним простором вже ширяться полярні міркування щодо ефективності, а то й неможливості повноцінної реалізації цього задуму. Мовляв, дуже вже багато винятків, розмитих формулювань, та кулуарних домовленостей. Тому питання на кшталт, як змусити саму Росію дотримуватися санкцій, наявності важелів поставити її в правове поле та недопущення контрабанди, потребують зваженого роз’яснення.
Для початку розгляньмо базові моменти. Відмова від купівлі російської нафти – це не разова дія. Такі країни як США, Канада, Велика Британія та Австралія ще раніше прийняли рішення відмовитися від російської нафти. З 5-го грудня до цього рішення приєднався Європейський Союз. Що це означає? Це означає, що на ринку з’являється колосальна кількість «вільної» російської нафти. Ніхто навіть не сумнівається, що Росія спробує перенаправити ці потоки зі Заходу на Схід. Що вона й робить з більшим або меншим успіхом.
Знову ж таки, варто памʼятати про особливість такого утворення як Європейський Союз, де рішення мають прийматися одноголосно. Відомо також про особливу нафтову залежність від Росії окремих його країн. Економічне і політичне русофільство, наприклад, Угорщини. А також про проблеми, які можуть виникнути в тих країнах, які мають на своїй території російські НПЗ. Тому, заради консолідованого рішення і, щоб не завдавати надто сильного удару по економіці, ЄС зробив виняток для Угорщини. Вже відомо, що південна гілка нафтопроводу «Дружба» продовжить якийсь час працювати. Не виключено, що таке рішення прийняли також з огляду на Україну, оскільки південна гілка проходить через усю її територію.
Проблеми існують також в Італії та Болгарії. На території Італії знаходиться великий НПЗ, що належить російському «Лукойлу». Проте уряд Італії робить радикальні кроки, щоб отримати контрольний пакет акцій на цьому підприємстві. Тобто час злочинної безпечності, коли стратегічно важливі об’єкти в Європі могли належати Росії – минув. Окремі винятки на якийсь час зробили також і для Болгарії. Тому теоретично можливості для контрабанди нафти в ЄС залишаються. Але її об’єм мінімалізований та й, сподіваємося, буде під належним контролем.
Тепер щодо перенаправлення потоків російської нафти на Схід. Цей процес також запущений ще раніше, тільки він серйозно обмежений малими потужностями існуючих трубопроводів і обмеженими можливостями танкерного флоту Росії. Останні кілька місяців доводиться часто читати, що такі країни, як Індія, подвоїли, а то й потроїли закупівлі російської нафти. Індія в цьому навіть на певний час потіснила Китай. Тому, мовляв, Росія нічого не втратить, а може навіть отримати більші прибутки, освоюючи ринки Індії, Пакистану та Китаю. Але, на щастя, не все так просто.
Справа в тому, що в ці країни Росія може продавати свою нафту тільки за дисконтними цінами. Протягом кількох місяців Індія та Китай не доплачували Росії по 25 доларів на кожному барелі нафти. І тепер ціна російського бареля коливається від 52 до 57 доларів в порту відвантаження. І навіть попри таку дешевизну, два індійські НПЗ вже відмовилися закупляти російську нафту. Відмовляється від частини торгівлі з Росією і Китай. І все через загрозу санкцій та незручності зі страхуванням.
Дуже важливо розуміти також, що санкції поширюються тільки на Росію, але не на тих, хто купляє російську нафту. На цьому моменті дуже часто спотикаються навіть відомі аналітики, плутаючи нафтове ембарго зі забороною продавати високотехнологічні продукти Росії і взагалі з обмеженнями в торгівлі з державою-агресором. Це означає також, що в міжнародної спільноти немає широкого арсеналу механізмів для жорсткого впровадження санкцій, бо немає прямого впливу на торгових партнерів Росії. Але й тут знайшлися дієві моменти.
Справа в тому, що Захід вирішив діяти відповідно з нормами міжнародного морського права. Відомо, що ні один танкер не може легально вирушити в плавання без відповідного страхування. Морські перевезення й надалі залишаються дуже ризикованими з точки зору аварій та забруднення довкілля. Тому колективний Захід вирішив діяти через страхові компанії. З огляду на санкції, відомі міжнародні страхові компанії вже відмовляються страхувати російські танкери. На них покладаються також обов’язки негайно повідомляти про всі випадки страхування. Відмовляються від незастрахованих контрактів і потенційні закупівельники російської нафти. Світ також не буде визнавати «страхування», здійснене російськими фірмами. Незастраховані танкери не можуть перетнути Босфор, оскільки ризики екологічної катастрофи зростуть в геометричній прогресії. Все це спрацює за однієї важливої умови - якщо світ не закриватиме очі на махінації зі «зміною прапора», коли умовно грецькі танкери можуть стати, скажімо, ліберійськими.
Крім того, з’явилася інформація, що Росія розпочала пошук вживаних танкерів, щоб поповнити свій флот. Таким чином вона сподівається піти «піратським» шляхом, прокладеним Іраном та частково Венесуелою. Але, по-перше, число таких суден, які можна купити, обмежене. По-друге, це досить амортизовані плаваючі засоби, які ніхто й так не ризикне застрахувати або прийняти у своєму порту. І, по-третє, до торгівлі Росії нафтою буде прикута увага буквально усього західного світу. А тому, російськими «партнерами» можуть стати лише країни та структури без репутації, яким просто нічого втрачати.
Виникає також, здавалося б, закономірне питання, чому світ відмовляється запровадити цілковите ембарго на російську нафту? А вдається до пролонгованих половинчастих заходів. Відомий російський експерт Міхаїл Крутіхін вважає, що одномоментна відмова від російської нафти нанесла б великої шкоди світовій економіці. Одночасне вилучення з нафтового ринку російських енергоносіїв призвело б до неймовірного росту цін на нафту у світі. Що своєю чергою дозволило б Росії, навіть за менші об’єми, отримувати більші прибутки від торгівлі нафтою. Також національні уряди добре розуміють, які наслідки для населення може мати підвищення на бензин і дизель. Значне підвищення цін на пальне призведе до відчутного подорожчання життя. Чим Росія обов’язково не промине скористатися, підбурюючи масові бунти в країнах Євросоюзу.
З огляду на це у західного світу залишився один із небагатьох методів впливу на Росію – це встановлення верхньої граничної ціни на нафту. Метод не радикальний і до певної міри розрахований на повільне виснаження російської економіки. Зрештою, як і всі санкції. «Стеля» на ціну, встановлена в межах 60 доларів за барель, для того, щоб не дати Росії в короткій перспективі отримати надприбутки. Пропозиція Польщі та країн Балтії встановити верхню межу в 30 доларів, виявилася надто радикальною, а тому неприйнятною. Оскільки це не покривало б затрат на видобуток і дорівнювало б швидкому замороженню нафтовидобування в Росії. Чого Захід не тільки боїться, але й розуміє, що не зможе забезпечити реалізацію такого меґа-великого плану.
Ні для кого не таємниця, що основними статтями наповнення державного бюджету Росії є продаж нафти і газу. Можливо, такі обмежувальні заходи українцям видадуться недостатніми. В цьому випадку варто пригадати, що ще кілька місяців тому Європа навіть чути не хотіла про відмову від російських нафти і газу. А тепер відважилася на майже повну відмову від них. Зрозуміло, що світ остерігається негайного руйнування економіки Росії. Але аж ніяк не тому, що співчуває агресору. Світ не бажає самому зазнати великих втрат і не хоче допустити ризиків від надмірної турбулентності у своїх економіках. Схоже, що світ вирішив «зварити» Росію, як жабу на повільному вогні. Шкода, тільки, що в України нема такого розрахованого на далеку перспективу вибору. Її мета – це найшвидший розгром і перемога над Росією. А перемога може бути тільки завдяки об’єднанню спільних зусиль.
