Це те, що може очікувати Росію в майбутньому. Війна почала розділяти єдину систему влади в Росії та силовий блок як одне ціле на окремі табори, що не довіряють одне одному, конкурують та готові вступити у відкрите протистояння.
Провали російської армії у війні проти України почали розхитувати баланс російської системи влади, яку вибудовували останні 30 років. Акція Пригожина показала, що частина системи не задоволена теперішніми керівниками й готується до протистояння.
Ситуація в Росії така, що політична конкуренція не є можливою. Тому кожен крок може перерости у збройний конфлікт, який, проте, не варто плутати з революцією, громадянською війною чи путчем.
Значна частина російських керівників формувалась ціннісно та як управлінці у 90-х або на основі героїзації процесів того часу. Там, де не можна домовитись чи купити рішення, вони включають силу та фізичне знищення опонента.
І якщо раніше система мала єдиний силовий блок, то зараз там відбувається фрагментація. Конфлікти, які раніше були внутрішніми та не виходили за межі кабінетів і тендерів, переросли у публічне протиборство.
Тому під час чергових спроб змінити керівників системи влади в Росії може виникнути збройне протистояння різних груп за підтримки колись єдиних силовиків. Різну позицію силовиків можна було побачити під час акції Пригожина та після неї. З’явилось багато публічних конфліктів різних груп впливу: від генералів в армії до посилення взаємної критики Міноборони, ФСБ та Служби зовнішньої розвідки.
На мою думку, зараз в Росії сформувалось сім груп військових, що можуть виступити на боці того чи іншого керівника або олігарха. Вони вже мають прихильників та противників серед високопосадовців та впливових бізнесменів. Російські еліти розпочали робити свої ставки, і навіть Путін вже не впевнений, на кого з силовиків можна покластись.
Росгвардія. Саме на їх захист сподівається Путін, їх він намагається посилити. Це армія в складі близько 300 000 бійців, яка була ефективна тільки під час розгону мітингів. Зараз їх частіше використовують у боях та готуються відновити підрозділи, що матимуть на озброєнні танки. Про те, що у Росгвардії з'явиться важке озброєння, у тому числі танки, 27 червня заявив голова відомства Віктор Золотов. Внесено відповідний законопроєкт.
Кадировці. Тут є підрозділи Росгвардії, які ніби теж вірні Путіну, а також найманці. Перші краще знімають Тік-Ток, аніж воюють, але у внутрішніх конфліктах можуть мати багато переваг через готовність до міських протистоянь. Найманці з підрозділів Ахмат беруть активну участь в бойовий діях та мають великий бойовий досвід. Проте для Кадирова та його оточення в першу чергу важливо захистити свої інтереси та зону впливу. Росія їм цікава тільки як джерело необмежених фінансових потоків.
Найманці. Перші групи так званих ПВК створювались Головним управління Генерального штабу ЗС Росії. Але за останні декілька років свої групи отримали як державні компанії, так і інші силові відомства. Є десятки груп, для яких головна мотивація - гроші. Якщо хтось з олігархів буде готовий, то зможе отримати армію на 30-50 тисяч людей з досвідом боїв. З одного боку, зараз всіх хочуть централізувати під Міноборони. На фронті в основному їх використовують як штурмовиків та «м'ясо». Це зменшує втрати серед військових та утилізує конкурентів. З іншого боку, найманці – це вже масове явище в Росії. І не зважаючи на контракти з Міноборони, частину з них досі контролюють засновники, а не військові.
Добробати. Частина регіонів Росії отримала свої батальйони. Це був вимушений крок для компенсації втрат регулярної армії та перед початком мобілізації. Їх рівень підготовки й забезпечення дуже різний. Частина з них, не зважаючи на контракти з Міноборони, є маленькою армією керівника регіонів. Все через те, що фінансування, забезпечення та комплектація лежить на плечах регіональної влади. І той же Олексій Дюмін, про якого говорять як про потенційного наступника Путіна або Шойгу, дуже активно піарить та піариться на так званих добровольцях Тульської області.
ФСБ. Протистояння з армією та іншими силовиками у них було завжди. Вони провалили повномасштабне вторгнення в Україну, але поступово повертають вплив. У них багато людей на керівних посадах в органах влади, вплив на найманців та великі грошові потоки. Саме вихідці із цієї структури на посадах середньої ланки мали б потенційно замінити Путіна, Патрушева, Шойгу та інших. Але наразі вони на другорядних ролях. Це їх не влаштовує і вони перейшли до атак на інші блоки силовиків, зокрема Міноборони. Під їхнім контролем багато воєнізованих груп, неонацистів та так званих патріотів, що готові вчиняти терористичні акти та вбивати навіть росіян заради своєї мети.
Міноборони. Регулярна армія, що втратила вплив, не може створити єдиної централізованої структури навіть під загрозою знищення. Вже зараз чітко видно дві групи, які почали активне протистояння. Ці групи дуже просто можна описати як старе і нове покоління. У прізвищах – це Шойгу-Герасимов проти Попова-Теплинського. Останній має велику повагу солдатів, прихильність Путіна і потенційно може очолити Генштаб, або стати керівником російських окупаційних військ.
Армія зараз - це величезні грошові потоки, які легко розкрадати та списувати витрати. За них іде боротьба, а не за збереження життя російських солдатів чи ефективне використання сил та засобів. І генералам дозволяється це робити в обмін на лояльність до системи й готовність виконати будь-який наказ. Проте армія стала і джерелом потенційного великого збурення проти влади. Відповідно, що генерали, що інші представники системи, не можуть до кінця бути впевнені в командирах та людях, продовженні великих грошових потоків та відсутності покарання. Це дозволило втягнути військових у протистояння за владу. Під час акції Пригожина спокійно могли використати десятки тисяч строковиків для зупинки колон і вони б це змогли. Але цього не було зроблено. І як будуть поводитись військові в черговому протистоянні - не зрозуміло.
СЗР (служба зовнішньої розвідки). З одного боку, це тільки розвідка. З іншого, вони взяли під контроль всі групи найманців, що працюють за межами Росії. Вплив їхнього керівника зараз збільшився. Вони спробують поставити своїх людей на високі посади та використати кожну з груп силовиків у своїх інтересах. Вони мають перевагу над іншими групами, адже працюють в дипломатичних місіях (створюють шпигунські мережі в інших країнах), і коли постане питання визнання нової російської влади, саме СЗР може посприяти цьому.
Коли мова заходить про російських силовиків, то тут не існує поняття «цінності». Є тільки особиста користь, нажива, жорстокість та знищення опонента.
Як буде реагувати кожна з груп, прогнозувати важко. Але точно можна сказати, що один зі стовпів російської системи влади вже не монолітний, розділився на табори й почав дрейфувати в різні сторони.
Не вірю в те, що російське суспільство виступить проти влади та буде готове до силового протистояння з нею, щоб шляхом революції міняти своїх керівників. А от війна різних частин системи влади за більший вплив – це вже реальність. Чи буде ця реальність кривавою для Росії - покаже час.
