Якщо зануритися в український інформаційний простір, то може скластися враження, що це аж ніяк не Росія напала на Україну, оскільки саме росіяни становлять левову частку його експертного середовища. Цікаво, що російські експерти коментують не тільки події всередині Росії, у чому вони є беззаперечно фахівцями, але й війну, міжнародну ситуацію і Україну. Вже при побіжному ознайомленні з їхньою продукцією стає зрозумілим, що під виглядом незалежної експертизи, присмаченої театральними інвективами на адресу Путіна, вони не тільки навʼязують своє бачення згаданих процесів, але й просувають російськоцентричну візію подій.
Більшість спікерів, незалежно від їхнього кредо та сформованого бекґраунду, послуговуються методикою «адвоката диявола». Суть якої проста – нібито критикуючи режим Путіна, і під виглядом неупередженості в подачі інформації, озвучують більшість тез путінської пропаганди. Або просувають свій проєкт, часто повʼязаний з політичними середовищами та «вежами Кремля» в Росії. Гра в «адвоката диявола» найчастіше залишається не зауваженою і приносить непогані дивіденди. Особливо, коли їхній співрозмовник інтелектуально слабший або менш досвідчений у подібного роду маніпуляціях. Тоді їхні «гострі питання» залишаються без відповіді. А в слухачів складається враження, що росіяни мають рацію, або що Україна загнана в глухий кут і мусить покоритися лихій долі.
Щоб краще зрозуміти механізми подібних маніпуляцій, потрібно розібратися в кількох питаннях. Хто вони - ці опозиціонери до режиму Путіна, яким є їхній життєвий шлях, що привів в опозицію. Наскільки вони повʼязані з російськими спецслужбами, державними органами, політикою та закордонними спецопераціями КДБ, ФСБ та ГРУ. Не менш важливо дати відповідь на питання, як так сталося, що ці особи раптово стали власниками телеграм та ютюб-каналів з мільйонами підписників. А отже легко замінили собою цілі телевізійні канали. І чому українські блогери та ютюб-канали так вхопилися за цих глашатаїв критичного розуму?
Найпростіше відповісти на останнє питання. Розкручені російські блогери, активісти, політики та журналісти дослівно «носять» за собою мільйонні перегляди. Спочатку вони проявили солідарність, взаємно рекламуючи один одного, а потім розпочали набір з місцевих аборигенів. Поява на українському каналі якогось Марка Фейґіна на старті обіцяла розростання аудиторії до мільйонних показників. Є й інша метода. Здавалося б, медійна зірка тісно повʼязаної з Медведчуком Наташі Влащенко, мала б давно закотитися. Але ні, їй просто потрібно було регулярно запрошувати для розмови Станіслава Белковського і все – вона знову серед топових блогерів. Таким чином українські медійники в намаганні розкрутитися зробили себе заручниками російських експертів.
Ще однією характерною особливістю цього експертного середовища є те, що це люди виразно заангажовані в російську політику. Це не просто аналітики з університетських кафедр та науково-дослідних інститутів. Найчастіше – це політики-втікачі, колишні громадські активісти і дуже популярні журналісти з розкручених каналів та видань. Які не змогли більше залишатися в Росії і подалися в еміграцію. Там їм довелося напружитися, щоб знайти джерела для безбідного існування. І тут, до слова, вони продовжили свою політичну діяльність. Тому треба наголосити, що вони за означенням не можуть бути експертами, оскільки залишаються чинними політиками.
Безвідносно до того, що в еміграції їм довелося стати спікерами опальних олігархів, влаштуватися в інформаційні структури західних країн і продовжити опозиційну політичну діяльність, вибудовуючи відносини з державними структурами в країнах перебування. Пропонуючи останнім аналітичні послуги та активну участь в умовах майбутнього транзиту влади в Росії.
Досить часто тут ідеться про банальне «заробітчанство», надування щік та видурювання грошей на «революцію» в Росії. Ця категорія «релокантів» по-суті мало чим відрізняється від старої «білогвардійської» еміграції. І в гонитві за коштами на боротьбу з режимом Путіна вже розкололася на масу дрібних, але амбітних угруповань. Кожне з яких вихваляється своєю насправді неіснуючою базою в Російській Федерації. Єдине на що вони можуть спромогтися – це зменшити допомогу Україні, відтягуючи значний ресурс на свої проєкти «порятунку Росії» та безкровного транзиту влади. Та вносячи сумʼяття в середовище західних політиків щодо доцільності перемоги над Росією.
Роль цього сегменту росіян-втікачів може значно вирости, якщо їм вдасться знайти надійних партнерів в російських структурах влади, включаючи Кремль. Коли вони візьмуться бути посередниками між певними середовищами в Росії та на Заході.
Такі «контактери» можуть наробити багато біди для України. Тому що їхні спільні зі західними структурами плани будуть здійснюватися в обхід України. Вони міститимуть такі варіанти запобігання і вирішення проблем, які заспокоять західні страхи: недопущення розвалу Росії та вибуху громадянської війни в країні з одним із найбільших потенціалів ядерної зброї.
Ця група вже працює «на мир» коштом закріплення територіальних втрат України і укладення вигідного для Росії перемирʼя. Правда, для цього їм потрібен яскравий представник з українського боку. На щастя, все на що вони поки що спромоглися – це «Голохвастов» української політики Олексій Арестович. Штучно роздутий авторитет якого посипався за лічені дні. Але про нього конкретніше буде написано у наступній статті.
Так само варто більш предметно окреслити коло російських акторів, які активно функціонують в українському інформаційному просторі. Росіян, які з різних міркувань проголошують себе противниками режиму Путіна і союзниками України. Не всі з яких бажають поразки Росії, а радше мріють про своє повернення назад. У владу, у різного роду фонди на підтримку демократії. Одне слово – зайняти провідні позиції в трохи оновленій і перелицьованій Росії.
Їх важко розсортувати за критеріями: хто з них дійсно бореться за оновлену Росію, хто заробляє на цій боротьбі на безбідне життя, а хто є таємними емісарами того ж таки Путіна. В такому випадку дуже добре може допомогти дослідження минулого згаданих персонажів. Якщо хоча б трохи заглянути в минуле цього сонму коментаторів, то виявиться, що багато з них – це відставні офіцери радянських і російських спецслужб, професійні розвідники, і навіть високопосадові чиновники та депутати РФ.
В цьому ключі хотілося б спитати керівництво і власників українських теле- та ютюб-каналів, чи памʼятають вони, що їхній улюблений коментатор Геннадій Гудков – полковник ФСБ у відставці? А що просто блискучий аналітик з гострим і критичним розумом Марк Фейґін воював в Армії боснійських сербів під командуванням воєнного злочинця Ратко Младіча? Що справжній інтелектуал, який називає себе корсаром-заробітчанином Олександр Невзоров, був не тільки багаторазово депутатом російської Держдуми, але й довіреною особою Владіміра Путіна на президентських виборах. Що Аббас Галлямов – це ще зовсім недавно спічрайтер Владіміра Путіна, який навіть минулого року фінансувався з російських державних фондів?
Ця категорія інфлюенсерів потребує окремого ретельного дослідження. Як і те, як ці інфлюенсери примножували число підписників, взаємно просуваючи один одного на своїх каналах. До слова, Олексій Арестович саме на каналі Марка Фейґіна, який має два мільйони підписників і втішається 760 мільйонами переглядів на рік, зробив свою скандальну заяву про те, що ракета, яка потрапила в житловий будинок у Дніпрі, була збита українськими силами ППО. З чого почалася кампанія з перекладання «вини» із Росії на ЗСУ, які, мовляв, винні за смерть і руйнування уламками збитих ракет та дронів.
Після того, як Марк Фейгінкартинно розірвав співпрацю з Арестовичем, того моментально взяла під своє крило інша впливова пропагандистка Юлія Латиніна. Яка запрошує до себе найбільш розкручених блогерів і з якими досить успішно бавиться в «адвоката диявола». Під виглядом запитань просуває тези путінської пропаганди, що український контрнаступ зазнав поразки, що Росія тисне і успішно наступає, що Захід відмовився від підтримки України, що в України нема іншого виходу як погодитися на перемирʼя на російських умовах.
Із ситуації, що склалася, простого виходу нема. Але потрібно починати працювати. Про що піде мова в наступній статті.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
