Буквально сотні матеріалів в українських та світових медіа, і то тільки за березень 2023 року, стосувалися оборони Бахмута. Фільми, репортажі, інтерв’ю, фото, кліпи та відео на розважальних YouTube каналах висвітлюють оборону цього міста з усіх сторін. І глядачам здається, що вони розуміють і знають все про цю історію. Проте це самообман. Все (і то не факт) знають тільки в Генштабі. А ми отримуємо картинку дуже часто без змісту і суті. А експерти, які щогодини коментують «битву за Бахмут», насправді не пояснюють ситуацію, а просто ловлять інформаційну хвилю.
В реальності значення Бахмута треба розділити на дві окремі частини, які пов’язані між собою, але водночас дуже різні: інформаційно/пропагандистську та військову. Також варто дивитись на бої за Бахмут не як на окреме місто на фронті, а цілісно та ретроспективно. Тобто з початку повномасштабного вторгнення. Так, останні два місяці боїв – найважчі та найкривавіші. Вони широко представлені в медіа, а тому відчуваються багатьма по-особливому. Хоча війна була і до цього.
Бахмут – це радше збірне поняття/назва для нашої лінії оборони від Білогорівки Луганської області до Озарянівки Донецької області. На даний момент протяжність цієї лінії фронту складає близько 120 км. В різні періоди її довжина змінювалася. Бахмут – це пікова точка цього протистояння, найбільш видима та зрозуміла людям в тилу.
Бойові дії за Бахмут фактично розпочались зразу після окупації Попасної. Після цього російські окупаційні війська пішли у двох напрямках: на Лисичанськ і на Бахмут. 8 травня голова Луганської ОВА оголосив про окупацію Попасної. А 8 березня 2023 року вже 10 місяців, як триває наступу на Бахмут. Відстань між містами всього-на-всього 23 км. Якщо вдатися до математичних методів оцінок, то просування в середньому становить 76 метрів за день.
Укріплені райони між Попасною та Бахмутом, Світлодарськом і Бахмутом, Горлівкою та Бахмутом зупинили ворога на весні 2022 року, і не дозволили йому розгорнути наступ на Краматорськ і Слов’янськ. Тому росіянам не тільки не вдалося розвинути здобуті біля Лиману та Ізюма позиції, але й довелося потім тікати. Також стримування ворога біля Сіверська та недопущення його окупації допомогло звільнити території біля Лиману та Торського. Відтіснити ворога до Лисичанська й зайняти висоти біля Білогорівки (верхньої).
За десять місяців боїв росіяни на цій ділянці фронту втратили вбитими й пораненими від 50 до 70 тисяч окупантів. Це не тільки "ваґнери", але й регулярна армія, незаконно мобілізовані на тимчасово окупованих територіях, росгвардія (спецпідрозділи та «Ахмат») і так звані добровольці. Це дуже великі втрати, особливо враховуючи довжину лінії зіткнення.
Але російські окупаційні війська наступали, вважаючи, що їм легко вдасться пройти через українські укріпрайони, які протягом останніх 8 років удосконалювались та посилювались. Коли ж вони застрягли, то вже не мали вибору і змушені були наступати, не зважаючи на втрати. Хоча розумним рішенням було б відступити й спробувати обійти міську агломерацію Бахмут-Соледар та зайти з флангу.
Лінія оборони в районі Бахмута стала свого роду «якорем», що не давав можливості росіянам атакувати Сіверськ та Слов’янськ. Дала можливість нам виграти час для підготовки контратаки на Харківщині. Зберегти вогневий контроль над вузловою залізничною станцією в Дебальцевому, через яку росіяни здійснювали постачання боєкомплектів.
Повноцінно оцінити роль як лінії оборони, так і окремого населеного пункту, можна буде вже після перемоги, коли стануть доступними всі дані про витрачені ресурси та російські втрати. Однозначно можна вже сказати, що утримання цієї лінії оборони допомогло врятувати частину Донецької області від окупації минулого року, та дозволило зібрати резерви й підготувати контрнаступ на інших ділянках фронту.
Але й саме місто Бахмут теж має велике значення. Наявність великого населеного пункту на лінії оборони завжди допомагає захисникам. Ворогу важче його атакувати, можна загрузнути у вуличних боях, треба більше сил, щоб його оточити. Своєю чергою захисники мають точку опори, логістичний центр та зручний плацдарм масового знищення атакуючих.
Саме з військової точки зору росіянам важливо його зайняти. Бо оволодіння таким опорним пунктом дасть їм можливість організувати атаки вже на трьох напрямках, та дозволить вивести з-під удару частину своєї логістики на раніше окупованих територіях.
Інформаційний вплив – дуже великий. Поява символу «Фортеця Бахмут» неймовірно мотивує. Це символ незламності, який дуже позитивно сприймається в суспільстві та у військах, які безпосередньо там не дислокуються.
Бахмут також відіграє важливу дипломатичну роль. Такі приклади стійкості допомагають отримувати зброю від партнерів. Та показують, що українці можуть протистояти російським окупаційним військам і здатні перемагати на полі бою. Що своєю чергою дає право відкидати будь-які варіанти мирних переговорів на умовах росіян.
Чому тримаються за Бахмут? Остаточний відхід з міста та закріплення на нових позиціях збільшить лінію фронту. За останні півтора місяці лінія оборони в цьому районі збільшилась приблизно на 30-40 км. Відповідно її оборона теж потребуватиме збільшення людей. Та й чітко сказати, що в разі відступу наші втрати будуть меншими, не можна. Тут немає причинно-наслідкових зав’язків – відійшли, значить менше втратили. Все залежатиме від наступального потенціалу ворога і можливостей для маневру. Також відхід дозволив би росіянам закріпитись на нових позиціях та посилити наступ на нові міста. Але й стояти до останнього не варто, бо все передбачити неможливо.
Що буде далі? Тут є кілька сценаріїв (суб’єктивна думка автора).
Негативний сценарій. Російські окупаційні війська зможуть повністю оточити місто, розширити зону контролю навколо та заблокувати там значні українські сили, що ризикують залишитись без постачання боєкомплектів та їжі. Міські бої не триватимуть довше кількох тижнів, бо укріплень, як в Маріуполі чи сусідньому Соледарі, у Бахмуті немає. Після захоплення та перегрупування, через 10-15 днів, російські війська активізують наступ на Сіверськ, Слов’янськ та Костянтинівку. А це загрожуватиме втратою частини боєздатних підрозділів. Українські військові змушені будуть відступити і водночас російська пропаганда активізується в українському інформаційному полі та буде тиснути на наших партнерів щодо початку переговорів.
Болото. Утримання міста буде тривати ще 7-10 днів – до часу, коли почнеться велике бездоріжжя. Російські окупаційні війська зайдуть в Бахмут, але не зможуть далі продовжувати активні атаки з використанням бронетехніки. Вона просто буде грузнути в полях і стане хорошою ціллю для Сил оборони. Відповідно російські малі штурмові групи на цій ділянці фронту не зможуть підтримувати темп наступу. Активні наступальні дії припиняться на 25-35 днів, що дозволить підтягнути більше резервів та краще підготуватись до боїв. Отже, за цей час як українці зможуть почати контратаку, так і росіяни посилити наступ.
Позитивний сценарій. Судячи з опублікованих візуальних матеріалів та офіційних повідомлень, в місті відбувається ротація підрозділів. Заводять штурмові підрозділи та тих, що мають досвід міських та контактних боїв. Зменшилась кількість бронетехніки, яка не сильно зможе допомогти в таких боях. Росіянам навʼяжуть важкі бої в населеному пункті, в яких у тих мало вмінь. Паралельно підготують та нанесуть три контрудари, що розріжуть російське угруповання та відкинуть від міста. Перший удар у напрямку траси Слов’янськ-Бахмут; другий – зі сторони Сіверська на Яковлівку та Бахмутське по тилах ворога; третій з Іванівського до Кліщіївки та Курдюмівки. Наступальний потенціал росіян буде знищено за 30-50 днів.
Сили оборони готові до розвитку будь-якого сценарію. Для цього є сили та засоби. Генштаб розуміє ситуацію найкраще і знає, які рішення треба приймати. Жоден генерал за тисячі кілометрів від лінії зіткнення, блогер чи журналіст, не названий службовець чи військовий експерт не може повноцінно оцінити ситуацію, яка склалась біля Бахмута та, який потенціал у військ. Також не забуваймо, що інформаційна війна не припиняється ні на секунду. І чим активніші бої, тим більше пропаганди, маніпуляцій та фейків з’являється. Вірте в Сили в оборони.
